Росія, розбита

Найбільш помітні порушення в суспільстві спостерігаються, коли режим падає внаслідок насильницького перевороту, революції або зазнає поразки у війні. Великі імперії стають жертвами лиха, коли вони вичерпують енергію , яка колись підживлювала динамізм їхнього походження та складала основу їхнього суспільства. Підступний процес, який, здається, часто призводить до таких результатів, можна розпізнати, коли авторитарні правителі, маючи на увазі власні інтереси, вживають зусиль для монополізації влади, позбавляючи громадян їхніх прав. Вони роблять це, підриваючи незалежні ЗМІ, здійснюючи контроль над законодавчою владою, призначеною для безпосереднього служіння народу, наповнюючи судову систему суддями, які більше відповідають цілям виконавчої влади, ніж Конституції, та розвиваючи потужний вищий клас багатіїв, який сприяє необхідному контролю над суспільством. Через деякий час патріотичні пісні втрачають свою запал на тлі репресій, корупції, дезінформації, величезної непропорційної різниці в багатстві та занепаду соціальної інфраструктури. Фінансова руїна, економічний відчай та невдалі воєнні зусилля прискорять занепад, залишаючи суспільство в пошуках надії на краще майбутнє, яке зараз здається недосяжним.

Нещодавнє зображення літнього Володимира Путіна у військовій формі.

Це стан Росії Володимира Путіна, в якому контроль було передано людині, чия енергія спрямована на сіяння ненависті до Заходу та створення авторитарного режиму, що підтримує маніакальний план повернення колишньої імперської слави. Роблячи це, Путін, здається, не усвідомлює, що історія рухається далі. Багатопоколіннєвий вплив державної пропаганди на російське суспільство, на жаль, спричинив рефлексивну ворожість серед його громадян щодо Заходу. Воно стало більш схильним до насильства, яке підживлюється дивною сумішшю прищепленого Путіним націоналістичного запалу та релігійного спіритуалізму. Коли ж суспільство стикається з невдачею, і які елементи визначають втрату напрямку та почуття спільності? Чи може ілюзія обіцяної безпеки бути достатньою в пригніченому суспільстві, щоб подолати індивідуальне самовираження та можливості? Чи тривалі минулі зусилля пропаганди старого радянського режиму, а потім повернення того ж самого до нинішнього, затьмарили реальність іншого існування чи навіть бажання досліджувати його? Характер нинішнього стану свідомості в Росії можна розпізнати в поведінці самого суспільства та обставинах, в яких воно вирішило існувати. Це, у свою чергу, відображає те, яким став російський уряд і чому армія така, якою вона є.

Російські військові.
Поведінка російських військових, зокрема їхня відсутність дисципліни та повне ігнорування правил, що стосуються гуманітарних питань, дає певне уявлення про те, що можна охарактеризувати як крайній вияв етосу російського суспільства. Це видно як в окремих діях комбатантів, так і в діях військових загалом.

Мирні жителі в Бучі, житловому передмісті на північний захід від Києва, Україна, загинули внаслідок відступу російських військ на початку квітня 2022 року. Фото: Укрінформ ТВ

4 серпня 2026 року російський оператор безпілотника з видом від першої особи (FPV) переслідував і серйозно поранив самотнього вуличного торговця овочами в Херсоні, Україна. Це був спортивний захід з метою вселення жаху серед мирних жителів великого міста. Цей інцидент був лише одним із низки подібних задокументованих випадків, що датуються понад рік тому. 10-11 серпня на Київ та Запоріжжя чого загинуло 12 мирних жителів і десятки інших отримали поранення. Касетні боєприпаси, скорочена версія сучасних килимових бомбардувань, часто застосовуються невдовзі після цього з метою вбивства рятувальників, які прибули на місце події. Менш ніж за тиждень до цього в результаті аналогічного нападу на Київ загинуло 17 людей і щонайменше 44 отримали поранення. Такі напади відбувалися протягом усієї війни, але різко загострилися, коли Україна більше не могла захищати своє цивільне населення від цієї повітряної загрози.

Ще одним пережитком минулого військового варварства є використання забороненої хімічної зброї як проти військовослужбовців, так і проти цивільного населення. Росія знову ввела її в обіг, порушуючи Конвенцію про заборону хімічної зброї (КХЗ) 1993 року, з тією ж метою – нагнітати терор. Незважаючи на заяви про знищення хімічної зброї радянської епохи, знову виникли підозри, що Росія насправді зберегла принаймні деякі з цих речовин. Хлорпікрин , задушлива речовина, яка може спричинити смертельне перевантаження рідиною в легенях, використовувалася для очищення укріплених позицій на фронті. Білий фосфор – це запальна хімічна речовина, яка спонтанно займається на повітрі, горить при температурі 800°C і прилипає до шкіри, спричиняючи опік на всю товщину . Він може поглинатися організмом, спричиняючи відмову всіх органів. Ця речовина, зокрема, неодноразово використовувалася в районах проживання цивільного населення з початку війни.

Білий фосфор випадає дощем на житловий район у Донецькій області України у липні 2022 року. 

Вбивства на відстані, здавалося, досягли свого піку у 20 столітті , і існувала надія, що моральний тиск переможе, що національні та міжнародні установи встановлять правила поведінки , які пом'якшать такі звірства. Універсальні угоди, що стосуються звірств війни, справді були встановлені в міжнародному гуманітарному праві, наріжним каменем якого є Женевські конвенції , підписані Росією. Останні були прийняті 12 серпня 1949 року, набули чинності 21 жовтня 1950 року та зрештою ратифіковані 196 країнами. Протоколи I та II були додані в 1977 році, що визначали захист цивільного населення, поранених комбатантів та медичного персоналу, запобігання руйнуванню культурних артефактів та критичної інфраструктури, такої як дамби та ядерні установки. Крім того, було додано роз'яснення щодо основ гуманного поводження з інтернованими особами та прав цивільного населення. Усі ці положення були порушені російськими військовими протягом останніх 4,5 років війни в Україні.

Наприкінці 2019 року Путін скасував ключовий елемент (тобто статтю 90) Протоколу I, який дозволяв розслідування ймовірних воєнних злочинів проти цивільного населення, заявивши, що «виняткові обставини» впливають на інтереси Російської Федерації. По суті, його виправдання зводилося до скарг на відсутність представництва Росії та потенційний політичний вплив з боку «недружніх країн» на звинувачення у правопорушеннях. Тому за відсутності свідчень нейтральних спостерігачів Росія заперечувала б будь-які випадки таких порушень, як це зазвичай буває, але якби зіткнулася з незаперечними доказами, могла б, принаймні, стверджувати, що вона більше не підписала цю угоду. Вторгнення Путіна в Україну, безсумнівно, перебувало на стадії планування, коли він скасував протокол, і це ще більше підкреслює його наміри вчинити будь-які злочини, необхідні для досягнення бажаного.

Генеральний прокурор України Руслан Кравченко у червні 2025 року. Фото: Кравченко у Facebook

З початку війни було задокументовано численні приклади російської жорстокості, спрямованої безпосередньо проти громадян України, з метою переслідування воєнних злочинів. Станом на 6 травня 2024 року Генеральна прокуратура України (ГПУ) вже виявила понад 125 000 підозрюваних у воєнних злочинах, починаючи від тортур та страт полонених і цивільного населення, сексуального насильства над дітьми, жінками та чоловіками, викрадення дітейта депортації дорослих також вищезгаданих невибіркових бомбардувань цивільної інфраструктури, включаючи початкові школи, лікарні, культурні заклади, електростанції та теплові підстанції. Станом на 8 травня 2026 року кількість воєнних злочинів зросла до 225 000. Український Центр громадянських свобод та ГПУ продовжують документування разом із кількома національними та міжнародними установами, включаючи Міжнародний кримінальний суд (МКС) та Місію ООН з моніторингу прав людини в Україні.

Російські військові не лише скоюють свої звірства проти українців, а й спрямовують власний особливий вид жорстокості проти себе. З'явилися повідомлення про те, що росіяни розгортають добірні «загороджувальні війська» для розстрілу тих, хто відступає з бою. Ця практика була здійснена у відповідь на низький моральний дух , який проник у піхотні частини та сприяв небажанню воювати. Це відроджує метод сталінської епохи, який використовувався під час Другої світової війни, реагуючи на відступ військ. Російські командири навіть страчували своїх військовослужбовців за відмову виконувати накази, що лише ще більше заохочує дезертирство , яке продовжує загострюватися в поточному році. Колись відоме воєнізоване угруповання , яке тепер офіційно інтегроване до російської армії, запровадило використання кувалди як засобу позасудової страти дезертирів. Ця зброя була навмисно використана керівництвом угруповання, щоб перешкодити спробам дезертирства, і її також заохочували деякі російські політики.

Режим.
Чи створило російське суспільство середовище, яке виправдовує існування авторитарного режиму лише тому, що саме за таких обставин існувало таке життя протягом такого тривалого часу? Аура сильної людини на вершині часто здіймалася як своєрідний ідеал серед росіян, народжених з довгої історії імперії за царського правління, за якою слідувало авторитарне керівництво Радянської Росії, а тепер тривала автократія Путіна. Ілюзія домінуючого лідера , який забезпечує безпеку, порядок, захист і стабільність, необхідні для уникнення соціального колапсу та хаосу, що спостерігаються в інших місцях, мала б розвіятися тим, що сталося в російському суспільстві в минулому столітті. І все ж, копія того, що існувало тоді, воскресла зараз у таких людях, як Путін. І знову настав внутрішній хаос, цього разу спричинений непродуманою війною з непередбачуваними наслідками, типовими для близькосхідного конфлікту.

Фотографія столиці Чечні, Грозного, після бомбардувань Росією під час Другої чеченської війни (1999-2009).

Нинішній кремлівський режим виник на тлі Другої чеченської війни (1999-2009). Ця війна була розпочата за підозрілих обставин, які вказували на причетність Путіна до операції під чужим прапором, замаскованої під чеченську терористичну операцію. Злочинну жорстокість російських військових операцій у чеченській війні зараз можна побачити в Україні. Знищення чеченської столиці Грозного стало першим проявом відродженої дикості Росії за Путіна. Пізніше це було продемонстровано в громадянській війні в Сирії, коли Східне Алеппо було без розбору бомбардовано російською авіацією, завдаючи цілеспрямованих ударів по гуманітарних конвоях.

Немає жодних підстав ставити під сумнів те, як цей режим вирішує вести свої справи за кордоном, так само як немає жодних підстав ставити під сумнів його поведінку всередині країни, де його називають повноцінною клептократією під керівництвом Путіна. Рівень корупції в Росії приніс їй 157 місце зі 182 країн в Індексі сприйняття корупції, складеному Transparency International, що визначає її як один з найбільш корумпованих державних секторів у світі. Поблажливе середовище сприяло корупції на всіх рівнях влади та призвело до дефіциту фінансування суспільного добробуту , включаючи утримання цивільної інфраструктури, водночас надаючи пріоритет безпеці режиму та військовим цілям. За нинішніх обставин війни Путіна асигнування Кремля на оборону та безпеку становлять близько 40% федерального бюджету та 7,5% ВВП, тоді як асигнування на суспільне добробут, включаючи інфраструктуру, були розорені заради першого та ще більше погіршилися інфляцією. Місцева інфраструктура в кількох регіонах серйозно деградувала в результаті відкладеного обслуговування.

Найновішим прикладом нездатності Росії забезпечити належну підтримку побутових потреб стала катастрофічна аварійна аварійна ситуація в громадських водопроводах у Тюмені, місті з населенням майже 900 000 осіб на південному заході Сибіру. Повінь річки Тура в червні перевантажила застарілу міську водозабірну інфраструктуру, забруднивши воду. Мертва риба та інші туші тварин накопичилися вздовж берегової лінії річки. Запізніла реакція на зростаючу катастрофу затягнула кризу для міста, яке залишилося без достатньої кількості питної води.

Фотографія забрудненої річки Тура в Тюмені, Росія, де вздовж її берегів накопичилася мертва риба внаслідок повені, яка перевантажила застарілу інфраструктуру водогосподарства. Фото: Telegram

У Росії спостерігається широкомасштабне забруднення водних шляхів, яке сягає ще радянських часів і пояснюється неконтрольованим скиданням промислових хімікатів та стічних вод, що продовжується і за нинішнього режиму. У 2018 році в Москві, місті з населенням близько 12 мільйонів людей, спостерігалося забруднення як поверхневих, так і ґрунтових вод, причому 56% водопостачання вже не відповідає стандартам безпеки. Дослідження, проведене Greenpeace Росія в Москві-річці, виявило, що вміст ртуті перевищує безпечні рівні у 20 разів, а марганцю – у 120 разів, серед інших забруднювачів, таких як важкі метали, алюміній, сірка та нафта. Ці рівні становлять ризик для кількох населених пунктів, розташованих нижче за течією , включаючи великі міста, такі як Самара, Астрахань, Нижній Новгород, Волгоград та Рязань. Аналогічне дослідження, проведене в Санкт-Петербурзі вздовж річки Нева у 2012 році, показало ще більшу кількість токсичних забруднювачів.

Забруднена вода стала причиною 2,6 мільйона зареєстрованих захворювань та близько 21 600 смертей у 2025 році. У 2022 році, першому році війни Росії в Україні, у водоймах було зареєстровано 2471 випадок високого або надзвичайно високого забруднення. У 2024 році ця кількість зросла до 3095, причому кількість випадків, пов'язаних з «надзвичайно високим» рівнем забруднення, майже подвоїлася за той самий період з 544 до 985. За оцінками, 20% населення не має доступу до централізованих або місцевих систем очищення води, тоді як лише 1-2% комунальної інфраструктури оновлюється щорічно.

Після років недофінансування медичних послуг , яке в середньому становило 5-6% ВВПі створювало значну нерівність між великими містами та сільськими громадами, Кремль нещодавно скоротив фінансування лікарень , щоб перенаправити кошти на військові потреби. Це прискорило скорочення кількості ліжок та загального доступу до медичного обслуговування, незважаючи на значний приріст військових, які повертаються з фронту. З них приблизно 100 000 ветеранів потребуватимуть лікування посттравматичного стресового розладу (ПТСР) у країні, де гостро не вистачає кваліфікованих психіатрів та інших фахівців у сфері психічного здоров'я, що вже було визнано в перший рік війни.

Відродження насильницьких злочинів у російському суспільстві досягло 15-річного максимуму у 2024 та 2025 роках завдяки поверненню колишніх ув'язнених, звільнених після виконання військових контрактів, ветеранів, які страждають від посттравматичного стресового розладу та не можуть асимілюватися в суспільстві, а також інших, загартованих військовою службою, завербованих до організованих злочинних синдикатів. Їхнє повернення супроводжувалося припливом незаконної вогнепальної зброї та іншого військового обладнання з фронту, що призвело до зростання смертності серед цивільного населення. кількість тяжких злочинів вже склала 617 301 випадок, що є найвищим показником з 2010 року. Одночасне зростання алкоголізму додало палива до сплеску насильства та ще більше посилило обурення в суспільстві щодо його криміналізації. Проблема злочинності загострилася значною нестачею в російських поліцейських силах, що стало результатом не лише низьких зарплат, але й перенаправлення обов'язків на державну безпеку, включаючи забезпечення політичної дотримання питань, пов'язаних з війною.

Коротше кажучи, режим не реагував на внутрішні проблеми так, як очікувалося, враховуючи ресурси, які він мав у своєму розпорядженні, ресурси, які були розтрачені у сліпій гонитві за імперською спадщиною окремою особою, яка не підходила бути належним розпорядником народу.

Епілог
Цей наратив створює похмуру картину. Російське суспільство зламане довгою історією репресій та десятиліттями державної пропаганди, що служила ієрархії режиму, яка не забезпечила йому підтримки, необхідної для рівномірного розвитку на широких просторах Російської Федерації. Натомість, нинішній режим, зокрема, створив систему, щоб отримати вигоду за рахунок свого народу, і, роблячи це, збіднів націю, оскільки він прищепив ненависть до уявного ворога. І з якою метою? Він не зміг забезпечити безпеку та, що набагато гірше, позбавив своє суспільство майбутнього. Сумним результатом усього цього може бути усвідомлення того, що російське суспільство може ніколи не мати іншого вибору, окрім як повторити помилку після того, як цей путінський експеримент провалиться.

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2026. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.