Стара Росія процвітає тут і зараз. Кілька небажаних рис минулих століть авторитарного правління переважають як стандартна практика в сучасній Росії. Репресії царської автократії з її ранньою інституціоналізованою таємною поліцією стали більш поширеними в радянському суспільстві 20-го століття. Остання поступилася місцем сталінському терору, деякі з найгірших елементів якого відображені в Росії Володимира Путіна 21-го століття. А тепер російський шовінізм знайшов нове вираження в режимі, що складається з егоїстичних, рабських функціонерів, чия відданість своєму деспоту залишається головним пріоритетом.
Путін зміцнив свою владу, відродивши знайомий російський ідеал лідерства «сильної людини» своїм жорстоким нападом на Чеченську Республіку в 1999 році після того, як спровокував національну кризу, яку сам і створив. Пострадянське відродження традиційного російського почуття спіритуалізму було наповнене надмірно вираженим почуттям історичного патріотизму, яке нагадувало про минулу імперську славу та породило зловісний націоналізм. Цей був готовий до конфлікту, підживленого глибоко вкоріненою ненавистю до Заходу.
Подальша централізація влади Путіна гарантувала його власну безпеку та довголіття як диктатора разом з його баченням російської гегемонії, яке тепер стало доктриною. Це нагадує орвеллівське уявлення про націоналізм як жагу до влади, стримувану самообманом, де будь-яка форма раціоналізації своїх дій виправдовується для підтримки доктринального наративу. Переконання слабо обмеженого авторитарного режиму залишаються глухими до контраргументів, незалежно від того, чи ґрунтуються вони на правовому прецеденті чи моральних підставах. Важливо лише просування доктрини.
Порядок денний Путіна в Україні та інших місцях уздовж західного кордону Росії з Європою є незмінним, а безглузді ідеї пошуку компромісу, на думку Путіна, лише створюють можливості для продовження фарсу, в якому періодично заспокоюється занепокоєння Заходу. Поточна позиція США в цьому питанні значно відстає від своєї початкової мети – пошуку припинення вогню. Надмірна впевненість у тому, що вони можуть вплинути на Кремль, агресора в цій війні, спочатку погодившись на його вимоги, перш ніж розпочнуться будь-які серйозні переговори, була погано продумана. Єдині ефективні переговори, які можуть відбутися з російським диктатором, який накопичив спадщину воєнних злочинів, – це ті, під час яких його змушують недвозначно усвідомити, що станеться, якщо вони зазнають невдачі. Невдача в тому, що таке повідомлення не було донесено, лежить насамперед на адміністрації Трампа та її нинішньому безглуздому та неефективному втручанні в цю справу.
Таким чином, це зобов'язує Європу діяти рішуче та уникати фатального попередження Черчилля про «підтверджену нездатність до навчання людства». В іншому випадку їй знову доведеться мати справу зі зловісною Росією протягом багатьох поколінь і не матиме куди дивитися, окрім як у себе.
Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2025. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.