Аргументи на користь відродження України, якою вона була до Путіна

Життєздатність нації як автономної, самодостатньої та процвітаючої сутності залежить від постійного добробуту її народу, її природних ресурсів, збалансованого управління, здатності захищати себе та своїх сусідів від зовнішньої загрози, спільної розвідки зі своїми союзниками та справедливих взаємних торговельних відносин. Для України цей шлях був не просто важким, а й підступним, останній пов'язаний з Росією та, зокрема, з Володимиром Путіним. З усіх виправдань, наведених для вторгнення Росії, жодне не підходить нікому, окрім тих, хто або збочено поширює кремлівську пропаганду , або кому бракує розуміння історичного контексту регіону та деталей подій, що насправді відбулися протягом кількох років до конфлікту. Я б залишив усі ці останні аргументи, що деталізують відповідні питання, для раніше опублікованих матеріалів , щоб зосередитися на тому, чому Україна повинна залишатися цілісною, а не бути розібраною через непродуманий мирний договір.

Моральний аргумент

Відповідальність за незаконне вторгнення в Україну та численні скоєні нею злочини. Україна мала нещастя лежати поруч з імперіалістичною Росією та бути усвідомленою як життєво важливий актив колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) протягом свого майже 70-річного існування (1924-1991). Зараз вона стала оплотом проти відкритої російської агресії в решті Європи, проливаючи світло на реальність гегемонних амбіцій Путіна. Немислимо, щоб на цьому етапі розглядалася будь-яка можливість винагородити войовничість Росії шляхом надання української території, ніби для того, щоб дати їй уявлення про те, що решта України тепер знаходиться в її руках.

Тут дипломатія зазнає невдачі зі своїми запевненнями, що майбутнє стримування в рамках мирних переговорів якимось чином гарантоване, тоді як у випадку України досвід показує протилежне. Можливо, це ознака нинішнього глобального стану справ, що тепер умиротворення агресора пропонується за рахунок тих, хто зазнав нападу, навіть без обіцянки майбутньої безпеки. Ця прогалина в моральному судженні, сформульована в нещодавній «остаточній пропозиції» адміністрації Трампа, відображає зниження позицій США у світових справах і підкреслює необхідність реконфігурації оборонних альянсів, щоб запобігти такій ганебній капітуляції Заходу. Територіальна цілісність України не повинна бути порушена заради зручності укладення транзакційної угоди, яка вигідна посереднику та сприяє агресору.

Крим

Кримський півострів межує з територією України та, згідно з міжнародним правом, залишається частиною України. Колись він був домівкою татар, залишків монгольського вторгнення в Україну 13 століття, які правили цією землею понад 400 років як Кримське ханство. Татарські набіги на українську територію протягом більшої частини цього часу призвели до конфлікту між ними у 16 ​​та 17 століттях та українськими козаками, які створили потужну військову присутність, що складалася з кавалерійських підрозділів, для відбиття цих вторгнень. Значна частина цієї історії розглядається в інших джерелах, включаючи пізніший прихід Російської імперії наприкінці 18 століття. Саме коли прибули росіяни, було поставлено мету витіснити татар з Криму на землі Османської імперії. Після більшовицької революції Крим був проголошений Автономною Республікою в 1921 році, але ситуація змінилася, коли Йосип Сталін став лідером СРСР, а кримські татари зазнали жорстоких етнічних чисток та вигнання в 1940-х роках. Відповідно, Путін продовжив російську традицію переслідування кримськотатарської громади, назвавши Крим «духовною святою землею» Росії.

Після смерті Сталіна в 1953 році та приходу до влади Микити Хрущова, Президія Верховної Ради в 1954 році видала указ про передачу Криму під юрисдикцію України , яка на той час також була республікою СРСР. Після розпаду СРСР у 1991 році, на референдумі в Україні 92% проголосували за незалежність. На той час Крим становив 60% росіян, а решта населення була переважно українцями, змішаними зі зростаючим татарським населенням, яке почало повертатися на свою землю після десятиліть вигнання. проголосувало за незалежність з Україною більшістю в 54%, незважаючи на російську більшість.

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, жовтень 2024 р. Фото: Гінтс Івусканс

Путін вторгся до Криму у 2014 році, провівши воєнізовану операцію, захопивши парламент та посиливши свою військову присутність на всьому півострові, де вже була орендована в України військово-морська база в порту Севастополь для Чорноморського флоту. Поспішно організований референдум на користь анексії Росією дав Путіну хибне відчуття влади, щоб оголосити це. Цей шарад залишався непереконливим для міжнародної спільноти, виражений Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй, яка підтримує збереження суверенітету України, та Міжнародним кримінальним судом , який просто вважає Крим окупованою Росією територією. Більше того, Рефат Чубаров, голова Меджлісу, представницького органу корінних кримських татар, додав свій голос до голосу Володимира Зеленського, заявивши, що Крим має залишатися «невід'ємною частиною України».

Подібна окупація східної України дозволила Путіну створити власний сухопутний міст до Криму, як і його будівництво Керченського мосту, 12-мильного 19-кілометрового транспортного шляху, що з'єднує материкову частину Росії через Керченську протоку з півостровом. Для Путіна Крим є стратегічним військовим призом , який не лише забезпечує Росії теплий морський військовий порт, але й більш прямий доступ до Середземного моря, а отже, до Близького Сходу, Північної Африки та південної Європи. На півострові розкидано кілька сухопутних баз із можливостями спостереження та військових аеродромів, які в іншому випадку можуть впливати на значну частину України.

Карта Криму із зображенням розташування міст та гір, що простягаються вздовж південно-східної частини півострова, з найвищою висотою понад 5000 футів. Автор карти: Malachy666

Однак, зрештою, можна стверджувати, що Криму цілком достатньо для розширення влади Росії над Україною, з якою вона вже має спільний сухопутний кордон протяжністю понад 1200 миль та додатковий морський кордон протяжністю 200 миль. Більше того, Росія вже має велику військово-морську базу вздовж східного узбережжя Чорного моря в Новоросійську. Ще одна глибоководна військово-морська база будується в Очамчирі в проросійському сепаратистському грузинському регіоні Абхазія. Для Путіна важливим є сухопутний кордон України з Молдовою (583 милі), Румунією (330 миль), Польщею (266 миль), Угорщиною (64 милі) та Словаччиною (56 миль), або те, що рівнозначно 1300-мильному доступу до Східної Європи. І це вказує на його бажання зрештою повністю захопити Україну.

Адміністративна карта України з позначенням Донбасу (тобто Донецької та Луганської областей) та Криму, обидва регіони були окуповані Росією у 2014 році. Україна межує з кількома іншими східноєвропейськими країнами на заході. Автор карти: olenadesign

Східна Україна

Незважаючи на враження Заходу про те, що східна Україна переважно проросійська і, як стверджував Путін, відповідно переслідується українським урядом, лише третина населення двох із чотирьох її областей, Луганської та Донецької, які разом називають Донбасом, фактично підтримувала сепаратизм у 2014 році. Більше того, такі заяви спеціального посланника США Стівена Віткоффа, які натякають на те, що оскільки східні українці є російськомовними , вони прагнуть бути росіянами, є безглуздими, враховуючи, що більшість українців можуть розмовляти російською, як це відбувається на всьому колишньому Радянському Союзі.

Проросійський сепаратистський рух на Донбасі, заохочений у 2014 році імпортованими активістами та підтриманий російськими регулярними військами та воєнізованими формуваннями, призвів до громадянської війни, яка стала прелюдією до вторгнення Путіна у 2022 році. Просування Росії на сході України фактично зупинено вже три роки, і воно донині залишається полем смерті, яке коштувало їй та Україні багатьох життів, включаючи мирних жителів. Регіон залишається критично важливим елементом економіки України та має великі перспективи для свого майбутнього як механізм, який відновить шкоду, завдану країні Росією.

Донбас є промисловим центром України, на який припадає 25% її промислового виробництва, а сам Донецьк посідає друге місце за валовим регіональним продуктом. Східна Україна загалом містить значні мінеральні багатства, вартість яких оцінюється в кілька трильйонів доларів . В Україні існує приблизно 20 000 родовищ корисних копалин 116 видів, включаючи рідкісноземельні елементи , 40% з яких знаходяться у східному регіоні. Значні запаси графіту, титану, літію, урану та берилію складають низку корисних копалин, які вважаються критично важливими для таких країн, як США. Дніпровсько-Донецький басейн , що знаходиться на схід від річки Дніпро, також забезпечує 90% видобутку нафти і газу в Україні, включаючи більшу частину з приблизно 900 мільярдів кубічних метрів запасів природного газу.

Карта України із зображенням розташування багатьох критично важливих родовищ корисних копалин у країні, 40% яких знаходяться у східних регіонах. Також показано екологічно вразливі райони. Автор зображення: з дозволу Муніри Раджі, доктора філософії, як показано в розмов та конфліктів і навколишнього середовища.

Таким чином, втрата значної частини східної України позбавить її засобів для підтримки своєї промислової бази, зробивши її залежною від інших країн, які забезпечать її необхідними природними ресурсами. Збереження цієї території не лише зробить її самодостатньою, але й дозволить їй використовувати свої мінеральні ресурси для відновлення економіки та торгівлі із західними сусідами, продовжуючи експортувати своє зерно по всьому світу.

Проблема репарацій

Трохи більше року тому було заявлено, що вартість реконструкції в Україні становитиме 411 мільярдів доларів. Ще 15 мільярдів доларів було виділено лише на 2024 рік на термінові зусилля з реконструкції та відновлення. Навіть у поточному році Росія продовжує масштабне руйнування цивільної інфраструктури не лише на сході України , але й у столиці Україні, Києві, та південному портовому місті Одесі, серед інших місць. Поточні прогнози вказують на вартість у 524 мільярди доларів протягом наступного десятиліття, що втричі перевищує оцінений ВВП України за 2024 рік.

Аерофотознімок Маріуполя на сході України у березні 2022 року на ранніх етапах вторгнення Росії, який вже показує масштаби руйнувань великого міського центру. Фото: 1-й корпус НГУ «Азов» – 12-та бригада «Азов» Національної гвардії України.

Неминуче, що Росія відмовиться виконувати покладені на неї зобов'язання щодо сплати репарацій. Повна ігнорування Путіним свого «російськомовного» народу України, їхньої землі та майна відображає його ставлення до репарацій. До цього додається базова реальність, що економіка Росії, яка зараз тісно пов'язана з війною та залежить від неї, серйозно постраждала від міжнародних санкцій, руйнування її нафтопереробних та сховищних потужностей, втрати робочої сили та постійного внутрішнього безгосподарства та корупції. Мало що залишається для уяви, що російські гроші на репарації малоймовірні.

Найкращим джерелом фінансування для часткового вирішення цієї фінансової потреби є приблизно 300 мільярдів доларів заморожених іноземних активів Росії, що знаходяться в Європі. Виникла ідея «репараційного кредиту» як спосіб використання цих активів без необхідності їх конфіскації. Активи будуть надані в позику Україні, яка висуватиме свої претензії до Росії щодо воєнних репарацій як забезпечення цього кредиту. Відмова Росії повернути кошти призведе до звернення стягнення на заставу, що дозволить власникам заморожених активів висунути претензії до них і відповідно повернути свою позику.

Однак, існує також можливість для значних інвестицій у майбутнє України, якщо залишити її на розсуд Заходу та інших світових підприємців. На відміну від того, що Росія може запропонувати з точки зору репарацій, є всі підстави вважати, що впевнене відновлення, зокрема, східної України, залишається потужним стимулом для того, щоб вона по праву залишалася там, де їй місце – в Україні – і разом із Заходом.

Епілог

Нещодавно адміністрація Трампа оголосила в рамках своєї мирної пропозиції щодо припинення війни Росії в Україні, що США офіційно визнають Крим частиною Росії , фактично намагаючись змусити Україну прийняти це рішення. Роблячи це, вона суперечить власній декларації 2018 року, в якій відкинула незаконну анексію Криму Росією у 2014 році, зобов'язавшись тоді «зберігати цю політику до відновлення територіальної цілісності України». Ця заява з'явилася одразу після марних спроб Віткова знайти якесь прийнятне вирішення конфлікту. Незалежно від того, чи йдеться про Крим, чи про східну Україну, яка зараз перебуває під окупацією російських військ, адміністрація Трампа може не мати повноважень фактично оголосити претензії Росії на Крим дійсними без схвалення Конгресу .

Спеціальний посланник США Стівен Віткофф зустрівся з російським диктатором Володимиром Путіним 11 квітня 2025 року під час переговорів щодо припинення російської агресії. Фото: Офіційний сайт Президента Росії

Ідея нації випливає не лише з територіального володіння чи певної географії. Нація існує завдяки волі свого народу, визнанню його історії, культури, мови та традицій. Ця «воля» може бути випробувана в битві, у його лідерстві, його витривалості, а часом і тими швидкоплинними іскрами, які відроджують його свідомість після тривалих періодів гноблення. Ці елементи визначають Україну в усіх відношеннях, такою, якою вона є від сходу до заходу в цілому. З цією метою саме це слід шанувати.

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD, 2025. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.