Поточні ознаки зсередини адміністрації Трампа свідчать про намір покласти край десятирічній нездатності адекватно протистояти російській агресії в Україні, що вже можна вважати неминучою капітуляцією перед непохитністю Володимира Путіна. Він також вихваляє президента США за його переобрання. Путін продовжував вважати Дональда Трампа «розумною та прагматичною людиною» та припускав, що «якби його перемогу не вкрали у 2020 році», то кризи,. У свою чергу, останній, що примітно, звинуватив Володимира Зеленського у війні, коли той вирішив не здавати Україну перед обличчям російського вторгнення у лютому 2022 року, що свідчить про серйозне нерозуміння ситуації погано поінформованим президентом. Нинішній стан невігластва є наслідком кількох років керівництва США, яке не усвідомлювало глибини намірів Путіна у Східній Європі та зокрема в Україні.
Злочинна поведінка Росії під час війни нагадує деякі з найгірших актів варварства в історії людства. Власне звинувачення Путіна Міжнародним кримінальним судом у незаконній депортації українських дітей до Росії та їх усиновленні російськими сім'ями лише посилює його провину. Проте адміністрація Трампа лише натякнула на можливість подальших санкцій за відсутності згоди Путіна на припинення війни. Чи не залишилося поза увагою, що Росія вже є однією з найбільш санкційних країн у світі, тому проголошення цього виглядає радше як щось для внутрішнього споживання США, а не якоюсь реальною загрозою для Росії. Чи це фактична грандіозна схема припинення війни, коли стало очевидним, що військова діяльність є фактором, який спричинив економічні труднощі для Росії?
Щоб посилити шараду, російські чиновники відреагували з удаваним обуренням, назвавши такий крок образливим початком переговорів, тоді як адміністрація Путіна заявила, що в цьому обміні репліками немає нічого нового . З іншого боку, він, схоже, прагне вступити в «переговори» зі своїм другом Трампом, бажано без Зеленського за столом переговорів. Фактично, очікувана зустріч може бути просто приводом для Путіна окреслити вимоги, які мають бути зазначені у вимогах США, за допомогою яких вони тиснутимуть на Україну, щоб вони їх прийняли.

Україна фактично продовжує завдавати ще більшої шкоди економіці Росії шляхом добре організованих повітряних атак на її промисловість викопного палива, що посилює кумулятивний ефект попередніх санкцій США та Європи щодо експорту російської нафти. Поки що мало що вказує на те, що нинішня адміністрація США має якесь уявлення про агресивний характер намірів Росії на світовій арені, що проявляється в її стосунках з Україною та її поведінці, спрямованій на підрив тих країн, які протистоять її імперіалістичним планам. Поточний план пошуку заспокоєння з Росією, агресором, шляхом віддачі території, що належить Україні, після трирічного захисту її суверенної землі, фактично є зрадою принципів, яких США дотримувалися століттями.
Нова адміністрація США знаменує початок четвертого президентського терміну з моменту першого вторгнення Росії в Україну під час другого терміну президентства Барака Обами. Окупація Криму Путіним у 2014 році призвела до військового перевороту, після чого режим окупанта досить поспішно провів плебісцит . Нікого не здивувало те, що вона заявила, що громадськість нібито вимагає російського управління. Цей процес, згідно з планом, призвів до незаконної анексії Криму, яку широко засудили як явне порушення міжнародного права. Санкції Заходу, спрямовані проти Росії, зосереджувалися на доступі до західних фінансових ринків, забороні технологій для розвідки нафти і газу та наданні кредитів для її нафтової промисловості, а також обмеженнях на поїздки, накладених на тих, хто пов'язаний з анексією. Санкції мало чим завадили подальшій участі Росії в справах України, зокрема її незаконному втручанню воєнізованих формувань та просуванню сепаратистської діяльності на сході України, що розпалювало те, що можна вважати громадянською війною. Замість того, щоб дати Путіну паузу для переосмислення, вони нічого не зробили для того, щоб перервати його заплановане підкорення всієї України.
Наприкінці 2014 року адміністрація Обами видала виконавчий указ про подальше запровадження санкцій проти оборонних компаній та осіб, близьких до Путіна, банків та енергетичних компаній. Того ж року вона надала пакет допомоги , який включав оборонні технології. Двопартійний Закон Конгресу про підтримку свободи України, прийнятий у 2014 році, виділив 350 мільйонів доларів допомоги у сфері безпеки, яка включала протитанкову та протиброньовану зброю, але Обама не санкціонував цю поставку. Натомість, з 2014 по 2016 рік уряд США все ж таки санкціонував понад 600 мільйонів доларів допомоги у сфері безпеки та запустив ініціативу «Допомога безпеці України » (USAI).
Майже 400 мільйонів доларів допомоги Україні було спочатку призупинено на початку наступного терміну адміністрації Трампа 2017-2020 років, що призвело до розкриття спроби президента шантажувати Зеленського, змусивши його оголосити розслідування щодо свого політичного суперника за ймовірну особисту участь у фінансових справах іноземного агентства. Зрештою, Трамп змінив політику Обами та схвалив продаж Україні протитанкових ракет Javelin у 2019 році.

До початку 2022 року восьмирічна громадянська війна в Україні, розпочата Росією за участю російських воєнізованих формувань разом із русофільськими сепаратистськими елементами, не вщухла через відсутність адекватної або послідовної військової допомоги для протистояння значним арсеналам зброї Росії. Зіткнувшись із неминучою загрозою вторгнення після масованого річного нарощування російських військ уздовж кордону України у 2021 році, адміністрація Байдена надала свою першу партію військової допомоги, що складалася з 1000 тонн летальної допомоги, напередодні вторгнення у січні 2022 року. Виникали зайві суперечки щодо намірів Росії, чи буде очікувана подія вторгненням чи вторгненням, чи буде атака незначною, чи, можливо, воєнізованим втручанням, з кібератакою чи без неї. Неминучою реальністю, з якою стикалися всі, була присутність грізної військової сили, яка чекала на вказівки щодо вторгнення в суверенну державу.
З оголошенням повноцінного вторгнення наприкінці лютого 2022 року, допомога США у сфері безпеки була прискорена в рамках USAI, і у 2022 фінансовому році було надано загальну суму 6,3 мільярда доларів. Це, разом із підтримкою з боку інших європейських країн, переважно забезпечило ефективний контрнаступ , який розпочався у серпні 2022 року, що призвело до повернення значних частин території, спочатку захопленої росіянами. Поточне планування наступу Україною було ускладнене страхом ескалації з боку адміністрації Байдена у відповідь на неявні погрози Путіна щодо ядерного удару, які його режим повторив зі звичною російською бравадою. Параліч, що виник у результаті, надав Росії, за підтримки Північної Кореї, Ірану та Китаю, перевагу у веденні своєї війни.
Результатом стала асиметрична війна, в якій Росія використовувала північнокорейське та іранське озброєння на території України, атакуючи цивільну інфраструктуру та військові об'єкти, тоді як Україна була змушена донедавна здійснювати свою відповідь лише західним озброєнням у межах власних кордонів. Така боязкість спочатку проявилася у використанні високомобільних артилерійських ракетних систем (HIMARS), впроваджених в Україні влітку 2022 року. Це були системи озброєння середньої дальності (тобто 50 миль), які можна було перекласифікувати на системи великої дальності (тобто 186 миль) залежно від обраних для використання боєприпасів. Останні були подібні до армійської тактичної ракетної системи (ATACMS), яка мала дальність 190 миль і вперше була застосована в Україні для ураження російського аеродрому в Криму у квітні 2024 року. Обмеження дальності було остаточно знято в листопаді 2024 року, через 2,5 роки після початку війни у відповідь на прибуття північнокорейських військ до Курської області Росії. Навіть тоді списки можливих цілей мали бути затверджені США перед вступом у бойові дії.
Подібні затримки із закупівлею життєво важливого озброєння для підтримки стратегії бойових дій перешкоджали постачанню танків «Абрамс» до кінця вересня 2023 року після 1,5 років війни. Минуло ще дев'ять місяців, перш ніж багатоцільові винищувачі F-16 прибули влітку 2024 року, і це сталося після тривалого тиску на США з боку союзників по НАТО. Відсутність достатньої повітряної підтримки під час українського контрнаступу навесні 2023 року зіграла певну роль у її нездатності прорвати суттєві російські оборонні лінії, встановлені на південному сході України. На той час Україна, можливо, мала лише 69 винищувачів, які складалися переважно з літаків МіГ-29 та Су-27. Американські військові давно стверджують , що початкова перевага в повітрі є ключовим елементом у проведенні успішної наступальної операції, проте така мудрість не взяла гору над мисленням адміністрації США на той час.

Потім відбулася непотрібна шестимісячна затримка фінансування України Конгресом, спричинена Палатою представників, яку очолюють республіканці, що дало світові зрозуміти, що США послаблюють свою відданість воєнним зусиллям. Законопроект, який нарешті було прийнято, передбачав 61 мільярд доларів, з яких 26 мільярдів доларів було виділено на нове військове обладнання та 17 мільярдів доларів на озброєння та навчання для України, але лише після того, як тим часом російські війська, що просуваються, здійснять територіальні здобутки . Більше того, час, необхідний Україні для реального використання нового фінансування, лише посилив завдану шкоду.
Після всього цього, генерал-лейтенант у відставці Кіт Келлог, спеціальний посланник Трампа з питань України та Росії, якому доручено провести переговорне завершення війни, вважає, що експансіоністська діяльність НАТО у Східній Європі та бажання України об'єднатися із Заходом спонукали Путіна до вторгнення до неї. Це магічне мислення не є новим і вже повторювалося раніше іншими, зокрема Джоном Міршаймером з Чиказького університету та Джеффрі Саксом з Колумбійського університету. Це було зручним, але хибним виправданням для апологетів Росії, незважаючи на заяви Путіна про денацифікацію України та пропагування віри в те, що вона є вигаданою державою.
Келлог вважає, що США повинні бути «сильним лідером», який прагне до врегулювання шляхом переговорів, фактично здаючи українську територію Росії в обмін на репарації, сплачені за рахунок продажу російської енергії. Сильні лідери зазвичай не здають землю винній стороні. Що стосується уявлення про те, що Україна є вигаданою сутністю, то насправді вона історично випереджає Росію на 500 років і залишається відмінною від неї, зазнавши століть конфліктів протягом своєї еволюції через своє унікальне географічне положення. Вона була проголошена республікою ще в складі Радянського Союзу протягом 20 століття, після того, як задовго до цього, протягом 16-го та 17-го століть, переосмислила свою ідеологічну та культурну основу, а в 19-му столітті – своє відчуття сучасної державності. Ідея про те, що Росія виплачує репарації, є нісенітницею, поки Путін залишається при владі, оскільки його власна країна збідніла через війну, яку він розпочав. Крім того, навіщо йому відновлювати націю, до якої він не має жодної поваги? Чесно кажучи, яку гарантовану безпеку ви запропонуєте Україні, коли вона межує з рецидивістською Росією, яка має намір повернути собі минулу, нефункціональну імперію? Єдине безпечне рішення, яке можна обговорювати, це те, яке вимагає вступу до НАТО, тобто за умови, що хтось, як Міршаймер, дотримується школи реалістичних міжнародних відносин.
Аргумент, який Келлог і Трамп висувають як рішення цієї непотрібної війни, є слабким для підкорення комусь на кшталт Путіна з його юнацькими мареннями героїчного націоналізму та прагненнями імперської величі. Настав час зрілим лідерам взяти ситуацію під контроль. Війна мала б закінчитися деякий час тому з такою рішучістю, яка б пробудила Путіна до усвідомлення реальності власної некомпетентності як лідера.
Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2025. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.