Скорочення стану путінського світу

“Бувають десятиліття, коли нічого не відбувається, а бувають тижні, коли відбуваються десятиліття.”

Вищезазначене твердження, нібито біблійного походження, добре узгоджується з нещодавніми подіями в Сирії та поваленням її тиранічного режиму Асада, що керувався поколіннями. Крах стався протягом, здавалося б, лише кількох днів для режиму, який існував з 1971 року, коли Хафез аль-Асад здобув президентську владу в результаті державного перевороту, передавши її своєму синові Башару в 2000 році. Останній продовжив багаторічні зв'язки Сирії з Іраном та його регіональними бойовими посередниками, ХАМАС і Хезболлою, і запровадив терор, що включав у себе відверті вбивства та ув'язнення, що викликало осуд Заходу. Все це закінчилося катастрофічним демонтажем режиму та залишенням його лідера. Поки що це підкреслює сумнівне місце Володимира Путіна у світовій громадській думці.

Завершення громадянської війни в Сирії

У 2011 році спалахнула громадянська війна, яка загрожувала режиму Асада та зрештою призвела до втручання Росії у 2015 році. Саме по собі вторгнення розглядалося значною мірою як дешева опортуністична операція на Близькому Сході, що доповнювала підтримку Росією іншої авторитарної диктатури. Роблячи це, Росія тепер могла проектувати силу, протидіючи територіальному південному флангу Організації Північноатлантичного договору (НАТО), розвинувши військово-морську базу в Тартусі вздовж узбережжя східного Середземномор'я та авіабазу в Хмеймімі. Росія також використовувала ці бази для поширення впливу в Африці, поширюючи підтримку своїх воєнізованих формувань, які здійснювали зловмисну ​​діяльність у кількох країнах північного та південно-сахарського регіонів.

Росія привнесла у сирійську війну власний відомий вид жорстокості, здійснивши тривалі невибіркові повітряні бомбардування цивільної інфраструктури, включаючи медичні заклади в Алеппо, з використанням касетних та запальних боєприпасів протягом вересня-жовтня 2016 року, вбивши 440 мирних жителів, серед яких понад 90 дітей.

Російські повітряні бомбардування Алеппо під час громадянської війни в Сирії знищили цивільну інфраструктуру, включаючи медичні заклади, що значною мірою сприяло подальшій масштабній міграційній кризі, яка загрожувала стабільності в Європі. Фото: Fly_and_Dive

Протягом перших трьох років участі в цій справі російські авіаудари вбили понад 18 000 людей. Такий злочин у поєднанні із застосуванням сирійським режимом газу зарину проти міста Хан-Шейхун у квітні 2017 року ще більше посилив масштабну кризу сирійських біженців, яка загрожувала Європі більш ніж мільйоном шукачів притулку. Щоб приховати роль Асада в хімічній атаці, Росія через кілька днів розпочала дезінформаційну кампанію, заперечуючи причетність Сирії, покладаючи провину на Сполучені Штати (США) та Україну. Останнє звинувачення було спростовано після спільних незалежних розслідувань Організації Об'єднаних Націй та Організації із заборони хімічної зброї, які повністю поклали провину на тих, хто її мав би взяти.

Ніби щоб нагадати сирійцям про кривавий слід Росії в їхній країні, останні дні режиму Асада ознаменувалися подальшими російськими повітряними бомбардуваннями цивільної інфраструктури та медичних закладів. Тепер, після евакуації як своєї військово-морської бази Тартус, так і авіабази Хмеймім, залишивши після себе невизначену кількість активів, розкиданих по всій країні, Росія опинилася в незавидному становищі, змушена вести переговори з сирійськими опозиційними силами щодо того, що буде з її колись цінним майном.    

Путін зустрічається з сирійським президентом Башаром Асадом у травні 2018 року. Підтримка Росією режиму Асада в громадянській війні в Сирії забезпечила йому стратегічні військові бази, що дозволило йому проектувати свою силу та негативно впливати на Близькому Сході та в Африці.

З огляду на все вищесказане, це есе слугує завершенням попереднього випуску під назвою «Скептики та майбутнє України», в якому було висловлено заперечення щодо зростаючої думки щодо очевидно негативного стану справ для України у війні з Росією. Приказка «все може змінитися миттєво» доповнює цей зміст тим, що це може передвіщати не лише втручання Росії у справи Близького Сходу, але й те, як вона загалом справляється з ситуацією на внутрішньому фронті та в усьому світі.

Війна Путіна

Для початку звернемося до війни в Україні. Протягом останніх місяців поступові здобутки російських військ у Курській області Росії та на сході України були затьмарені повідомленнями про масові втрати військ, які досягли нового місячного максимуму в 45 680 жертв у листопаді, перевищивши жовтневий показник у 41 980.Ці повідомлення завершують п'ятий місяць поспіль зростання втрат, причому середньодобова кількість зараз становить 1523 особи. Це відображає відчайдушні спроби Росії зміцнити свої позиції з настанням зими, коли вона зіткнеться з новими викликами з набором військ. Оцінки втрат серед росіян, загиблих і поранених, до серпня 2023 року, через 1,5 роки війни, наближалися до 300 000, а поточні консервативні оцінки, які зараз наближаються до трьох років, перевищують 600 000.Кількість загиблих за країнами видається порівняно вищою для Росії зі співвідношенням понад 4:1.

Поміченою, однак, залишається поступова ізоляція Україною окупованого та незаконно анексованого Росією Криму , що може краще свідчити про результат цієї війни, ніж те, що спостерігається у східному регіоні. Україна знищила третину Чорноморського флоту Росії протягом попередніх 2,5 років, використовуючи морські безпілотники та ракети як заміну відсутності фактичного військово-морського флоту, змушуючи російські кораблі відступати з Криму до віддалених портів на фактичній російській території. Використовуючи ту саму тактику, вона продовжила послаблювати ланцюг постачання Росії на півострів, атакуючи пороми , а також автомобільний та залізничний транспорт на Керченському мосту , який перевозить постачання безпосередньо з материкової частини Росії.

Російські військові кораблі в Севастопольській бухті Криму під час репетиції до Дня ВМС Росії (21 липня 2021 р.). Чорноморський флот Росії евакуювали з Криму після втрати третини своїх військових кораблів через українську атаку з використанням морських безпілотників та ракет. Фото: Bayhu19

Кампанія порушила військову логістику та постачання вкрай необхідного палива, а також підкреслює значні додаткові вразливості, що існують через нещодавно додані можливості далекобійної зброї, придбані Україною. Це також стосується нових російських зусиль щодо будівництва наземних залізничних шляхів до Криму на окупованих Росією сході та півдні України, де системи протиповітряної оборони розтягнуті, а мости, зокрема, можуть стати ціллю повітряних атак або диверсій. Прямі атаки України в Криму були спрямовані на російські мережі постачання та командування, об'єкти протиповітряної оборони, військові аеродроми та станції радіолокаційного спостереження. Ліквідація таких ресурсів може дійсно стати преквелом до остаточного знищення знаменитого Керченського мосту Путіна, де досі порівняно незначні атаки успішно порушили рух транспорту.

Російська газета Financial Times

Звертаючись тепер до самої Росії, нещодавно увага була прикута до її внутрішнього скрутного становища, стан її економіки дедалі більше під питанням, оскільки її рубль продовжує втрачати вартість, знизившись більш ніж на 19% відносно долара США  протягом 2024 року. Прогнози щодо курсу рубля до долара США сягають 119,8 за долар США у 2025 році, що є значною девальвацією порівняно з його оцінкою 89,2 на початку 2024 року. Волатильність рубля відлякатиме інвестиції та, ймовірно, спонукатиме росіян виводити свій капітал з країни, що зобов'язує Центральний банк Російської Федерації використовувати власні дедалі обмеженіші резерви для підтримки рубля.

Інфляційний тиск вже змусив процентну ставку в Росії підвищитися до рівня, який загрожує інвестиціям та промисловому зростанню. Рівень інфляції досяг 8,5% до жовтня, що призвело до того, що виплати кредитів підприємствами здебільшого компенсували відсотки за ними. До початку грудня процентна ставка зросла щонайменше до 22% для підприємств і 25% для фізичних осіб, тоді як річна інфляція зросла до 8,7%, а прогнози щодо перевищення 9% до кінця року значно перевищили попередню прогнозовану цільову оцінку в 4%. Однак деякі органи влади також поставили під сумнів достовірність економічної звітності Росії, звинувативши їх у поширених маніпуляціях у бік більш оптимістичних цифр. Для споживачів загальні ціни зросли на 7,4% за 2024 рік, а ціна на картоплю зросла на 74% протягом року. Роздрібна ціна на вершкове масло за той самий час зросла на 30% разом з іншими основними продуктами, такими як овочі та соняшникова олія.

Уповільнення економіки зі зростанням споживчих цін, зниженням продуктивності праці, що збігається з дефіцитом робочої сили, викликало занепокоєння щодо стагфляції на горизонті, долі, яка легко може віщувати колапс. Це поставило Росію в абсурдне становище, коли вона не може дозволити собі ні виграти, ні програти війну, оскільки перемога обтяжить Росію необхідністю забезпечувати безпеку та репарації на окупованій території. Поточні витрати на військові зарплати, компенсації сім'ям, члени яких загинули або отримали інвалідність, у поєднанні з необхідністю відшкодування величезних втрат боєприпасів на фронті сприяли формуванню валового національного продукту (ВВП), понад 10% якого зараз спрямовано на підтримку воєнних зусиль, а також 40% державного бюджету виділено аналогічним чином.

Всупереч браваді режиму Володимира Путіна, який вихваляється тим, що економіка Росії може витримати міжнародні санкції, країна опинилася під тягарем їхніх постійних обмежень на свою торгівлю. Стало зрозуміло, що початкові санкції не були розраховані на короткострокову перспективу, а радше мали посилюватися протягом набагато тривалішого періоду, тоді як подальші санкції були не за горами. Нереалістична залежність Росії від експорту викопного палива для значної частини своїх доходів нагадує думку покійного сенатора Джона Маккейна про те, що «Росія — це заправка, що маскується під країну». Доходи від нафти і газу становлять майже 76% усіх доходів галузі в Росії. Тільки в листопаді вони впали майже на 17%, тоді як податки, стягнуті з продажу нафти протягом того ж місяця, знизилися на 21% порівняно з попереднім роком. Доходи від експорту всіх викопних видів палива впали більш ніж на 50% , або приблизно на 600 мільйонів доларів, з середини 2022 року. 

Ситуація для Росії може стати ще більш нестабільною з огляду на наміри Саудівської Аравії знизити ціну на сиру нафту нижче 60 доларів за барель, якщо Організація країн-експортерів нафти, включаючи Росію (ОПЕК+), не скоротить видобуток нафти, оскільки в іншому випадку саудівці заполонять ринок. Фактично, Росія була надвиробником в ОПЕК+ через необхідність фінансувати свою війну. Такий крок Саудівської Аравії нібито призведе до того, що Росія витрачатиме більше на видобуток та транспортування нафти, ніж вона зможе отримати від її продажу. Міжнародні санкції, запроваджені наприкінці 2022 року, встановили обмеження ціни на російську сиру нафту в розмірі 60 доларів, щоб обмежити прибуток, який можна отримати від її продажу. Росії вдалося обійти це обмеження, використовуючи тіньовий флот незареєстрованих танкерів , який приховує джерело постачання. Цей процес дозволив Росії продовжувати отримувати прибуток від свого експорту, але ця можливість має свої обмеження, встановлені вартістю видобутку та транспортування відносно допустимої ціни за барель. Нещодавні додаткові санкції , застосовані до танкерів, що перевозять російську нафту, та іноземних банків, пов'язаних з російськими кредиторами, ще більше перешкоджатимуть можливостям Росії продавати свою нафту.

Продовженням зниження експортних доходів сприятиме майбутнє закриття у 2025 році трубопроводу, що транспортує російський природний газ до Європи через Україну. Це змусить Росію шукати інших покупців на ринку, що скорочується під впливом санкцій. Крім того, нові санкції США, запроваджені в листопаді, заборонили Газпромбанку вести бізнес зі США та їхніми союзниками. Банк є третім за величиною в Росії за активами та надає банківські послуги переважно енергетичній промисловості. Він був одним з небагатьох великих кредиторів, що залишилися в Росії, незважаючи на труднощі, спричинені зростанням процентних ставок. Ще 50 менших російських банків також були аналогічним чином виключені.  

Сусідство Росії

Росія зіткнулася з неприйняттям різних масштабів не лише з боку більшості країн Європейського Союзу (ЄС), але й з боку своїх найближчих сусідів у Східній Європі. Серед останніх деякі лідери, такі як Віктор Орбан з Угорщини, Роберт Фіцо з Словаччини та Александар Вучич з Сербії, приєдналися до путінської Росії та сприяли просуванню риторики, що виправдовує вторгнення Росії в Україну. За свої висловлювання російської пропаганди Орбан, зокрема, був визнаний одним із «корисних ідіотів Росії». Окрім того, що Орбан називав Угорщину «продовженням російської зовнішньої політики», він зобов'язав свою країну майже повністю залежати від російської енергетики, створюючи таким чином важелі впливу для Росії в майбутніх відносинах з Угорщиною. Його проросійська позиція викликала серйозну критику не лише з боку ЄС, але й всередині Угорщини. Фіцо, прем'єр-міністр Словаччини, який пережив нещодавнє вбивство, спотворив поляризовані настрої своєї країни щодо Росії. Він є близьким союзником Орбана та виступає проти ліберально-демократичних цінностей, і, як наслідок, його партія Smer-SD відстає в опитуваннях громадської думки, які схиляються до проєвропейської, ліберальної опозиційної партії «Прогресивна Словаччина».

Як і Угорщина Орбана, Словаччина Фіцо майже на 100% залежить від російських енергоносіїв, хоча ця вразливість стала ще більш критичною через відмову України продовжувати угоду про транзит газу з Росією, термін дії якої заплановано на 1 січня 2025 року. Ситуацію погіршує те, що Словаччина зараз переживає серйозну економічну нестабільність, погіршення стану охорони здоров'я та соціального забезпечення, а також зростаючу недовіру до свого керівництва. Сербія, ще один потенційний заручник російської енергетичної політики, повністю залежить від Росії в постачанні природного газу. Відповідно, президент Вучич пообіцяв ніколи не запроваджувати санкції проти Росії, подякувавши Путіну за «надання Сербії достатньої кількості газу за вигідними цінами». На її честь, Сербія надала фінансування для допомоги її вразливим дітям та людям, переміщеним через війну.

Відчайдушно прагнучи подальших альянсів із сусідніми країнами, Росія зосередила свою увагу на втручанні у вибори низки держав, використовуючи добре відпрацьовану тактику корумпування національних популістських партій та узгодження їхніх платформ із власними зовнішньополітичними інтересами. Інші заходи включали відверту купівлю голосів та поширення неправдивої інформації, що дискредитує ЄС та НАТО. Страх також став ще одним засобом залучення голосів, використовуючи знайомі безглузді тропи, такі як загроза крадіжки робочих місць мігрантами та сприяння соціальним заворушенням, поява фашистських українських елементів на кордонах та неурядові організації (НУО), які планують повалити уряд. Росія продовжує відчувати труднощі з відтворенням певної подоби свого колишнього східноєвропейського блоку, оскільки більшість країн, схоже, все ще віддають перевагу Заходу, як це було зазначено на нещодавніх парламентських та національних виборах до ЄС.

Хоча існували побоювання щодо зростання розчарування в демократичному управлінні та потенційного захоплення влади на парламентських виборах до ЄС проросійськими ультраправими представниками у 2024 році, це значною мірою не матеріалізувалося. Це було особливо очевидно для словацького Фіцо та його партії , і хоча партія Орбана перемогла з 44,8% голосів в Угорщині, вона все ж таки отримала найгірший результат за майже два десятиліття. Більше того, національні вибори 2024 року в трьох східноєвропейських країнах – Молдові, Болгарії, Грузії – показали схожі результати. В усіх трьох країнах втручання Росії у виборчий процес було очевидним. Російська дезінформація та фінансування хлинули до Молдови, але були пригнічені бажанням молдован до демократичного правління разом із включенням членства в ЄС до своєї конституції. Болгарія, країна НАТО, також віддала перевагу проєвропейській асоціації, а не своїм традиційним минулим симпатіям до Росії. Однак нестабільність, підживлювана втручанням Росії, все ж залишається в країні.

Президент Грузії Саломе Зурабішвілі на мітингу на площі Європи в Тбілісі, Грузія (16 червня 2022 року). Вона була відвертим критиком легітимності чинного уряду через зростання доказів порушень на виборах. Фото: Дмитро Хоров

У Грузії дещо інші обставини призвели до «переобрання» популістської проросійської партії « Грузинська мрія, яка перебуває при владі з 2012 року. Партія фактично контролюється її засновником, проросійським олігархом Бідзіною Іванішвілі який колись обіймав посаду прем'єр-міністра. Російський вплив на управління Грузією перебуває під пильною увагою. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) виявила повідомлення про тиск на виборців з боку державних службовців, а також з'явилася низка відеозаписів, що свідчать про підкидання бюлетенів. Подальші сумніви виникли, коли група з 2000 спостерігачів за виборами заявила, що попередні результати не відображають волю громадян Грузії. Ситуацію ще більше підкреслили триваючі громадські протести у формі масових демонстрацій , що відбулися після сфальсифікованих виборів та неминучого рішення прем'єр-міністра Іраклія Кобахідзе призупинити переговори про вступ до ЄС. Президент Грузії Саломе Зурабішвілі, церемоніальний глава держави та, ймовірно, головнокомандувачка Сил оборони, сама прагнула анулювати результати виборів та легітимність чинного режиму.

Національний виборчий процес у Румунії нещодавно розпочався, коли його було перервано Конституційним судом країни через анулювання результатів першого туру президентських виборів. Докази кампанії російського втручання були виявлені після розсекречення звітів розвідки чинним президентом Клаусом Йоганнісом. Таємні маніпуляції платформами соціальних мереж TikTok та Telegram створили у виборців враження, що темна конячка, проросійський опозиційний кандидат, ультранаціоналіст Калін Джорджеску, здається, піднявся до рівня правдоподібного претендента. Румунська громадськість відреагувала на це викриття масовими протестами проти втручання Росії . Безсумнівно, Росія спробує відвернути увагу, натякаючи на надмірне втручання Заходу, і продовжуватиме підтримувати екстремістську політику в Європі у своїй спробі дестабілізувати альянс НАТО та послабити підтримку України.

Глобальні амбіції Путіна

Нещодавні новини про крах режиму Асада збентежили путінську Росію навіть понад її принизливий, але триваючий катастрофічний досвід в Україні, і, безсумнівно, матиму подальший вплив на настрої щодо її статусу надійного союзника в майбутньому. Такі настрої можуть зіграти свою роль не лише в Європі, але й більш віддалено в таких країнах, як Венесуела, де Ніколас Мадуро стикається з тим самим звинуваченням у нелегітимності за фальсифікацію виборів, як і режим Кобахідзе в Грузії. Ще один із російських «корисних ідіотів», Мадуро, протягом останніх двох десятиліть грав на руку Путіну, який прикривав його, зриваючи санкції США, та надавав фінансову підтримку, інвестуючи в нафтовий сектор Венесуели в обмін на придбання багатих ресурсів країни. Його тривала боротьба за президентську легітимність, що бере свій початок у 2013 році, вимагала постійної підтримки з боку Путіна, як і на нинішніх виборах, на яких він, схоже, втратив більшість голосів, отримавши 66% голосів Едмундо Гонсалеса від опозиції порівняно з 31% Мадуро.

Новообраний президент Венесуели Едмундо Гонсалес, праворуч від якого стоїть новообрана віцепрезидентка Марія Коріна Мачадо, очікує відставки чинного президента Ніколаса Мадуро після того, як з'явилося все більше доказів його програшу з великим відривом на нещодавніх президентських виборах. Фото: Voz de América

Поточне протистояння з опозицією через спробу Мадуро захопити владу шляхом фальсифікацій виборів та залякування, ймовірно, незабаром досягне апогею. Залишається питання, чи Путін вирішить втрутитися безпосередньо, підтримуючи воєнізовані формування, чи залучити своїх кубинських та нікарагуанських посередників, щоб знову врятувати Мадуро. В іншому випадку, якщо демократичній опозиції вдасться повалити цей нелегітимний режим, статус Путіна як вагомого союзника невдалих авторитарних режимів буде ще більше заплямований, ніж сирійська катастрофа.

Путін зустрічається з президентом Венесуели Ніколасом Мадуро у грудні 2018 року. Підтримка Росією режиму Мадуро протягом усього його перебування на посаді була вирішальною для збереження його влади за рахунок ресурсів та народу Венесуели.

Мабуть, найамбітнішим глобальним прагненням Путіна стала еволюція БРІКС, неформальної міжнародної політичної організації, спочатку створеної Бразилією, Росією, Індією та Китаєм, яка провела свій перший саміт у 2009 році, а Південна Африка приєдналася до неї у 2010 році, звідси й абревіатура. Її метою було служити противагою переважно західним об'єднанням глобальних інституцій (наприклад, G7, Світовий банк) шляхом узгодження їхньої економічної та дипломатичної політики та, можливо, точніше, зменшення загальної залежності від долара США шляхом створення нових фінансових установ. Чотири нові члени, Єгипет, Ефіопія, Іран та Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), приєдналися у 2024 році, а Саудівська Аравія прийняла членство, фактично не вступивши до отримання додаткових роз'яснень. З огляду на те, що кілька інших країн зацікавлені у вступі, організація має потенціал перетворитися на ще одну багатополярну структуру, яка, безсумнівно, матиме свої власні внутрішні розбіжності та скарги щодо питань, що викликають індивідуальні національні проблеми, як і у випадку з войовничістю та фінансовими зловживаннями Росії.

Саміт БРІКС 2024 року, як і перший у 2009 році, приймала Росія. Росія, яка дедалі більше віддаляється від Заходу через вторгнення в Україну та інші зловмисні дії в усьому світі, поступово потерпає від міжнародних санкцій, запроваджених Заходом. Обтяжена серйозними фінансовими обставинами, вона шукала способи обійти систему міжнародних платежів, що базується на доларі США, і зверталася до БРІКС за рішенням, що виходить за рамки простої купівлі російської енергії. Однак Путін виявив, що її члени, багато з яких зберегли добрі стосунки зі США, не схильні засуджувати Захід або брати участь у масових зусиллях зі створення альтернативного міжнародного порядку. Хоча вони критикували те, що було названо «незаконними санкціями», існували вагання щодо виправдання вторгнення Росії в Україну, ймовірно, також у поєднанні з дискомфортом через кілька воєнних злочинів, скоєних Росією в процесі її війни. Було досягнуто консенсусу щодо того, що війну слід припинити шляхом посередництва, що не узгоджується з настроями, висловленими Путіним.

Специфічний розвиток подій між двома колегами по БРІКС, Росією та Китаєм, стався на початку року, коли заплановане будівництво газопроводу з Росії до Китаю транзитом через Монголію було скасовано частково через можливі побоювання Китаю, що Росія візьме на себе односторонній контроль над монгольською ділянкою газопроводу. Російський газовий гігант «Газпром», який перебуває у скрутному становищі та втратив 6,9 мільярда доларів у 2023 році через падіння попиту на газ у Європі, мав дещо оговтатися завдяки цьому новому розвитку подій. Подальші повідомлення свідчили про те, що Китай вимагав скоригувати ціни до значно субсидованого внутрішнього рівня Росії та що він зобов'яжеться купувати лише невелику частину річної потужності газопроводу. Це свідчило про те, як дії Путіна в Україні зробили його майже повністю залежним від економічної підтримки Китаю. Ще одна незручна ситуація з Китаєм виникла через несподіване запровадження тарифу в розмірі 55,65% на меблеві деталі китайського виробництва. Цей крок не лише призвів до підвищення споживчих цін для росіян, але й збільшив вартість виробництва меблів у Росії, що суперечить передбачуваному протекціонізму галузі. Це питання нагадало китайцям про минулі територіальні претензії з Росією та необхідність залишатися пильними щодо торговельних відносин, незважаючи на очевидне розуміння, яке вони поділяють щодо співпраці в енергетиці.

Ще одним близьким партнером БРІКС у світі авторитарних режимів Путіна був Іран, країна, яка, як вважається, відкрито бере участь у вторгненні Росії в Україну, постачаючи безпілотники та ракети, що широко використовувалися для ураження цивільної інфраструктури. Протягом останніх кількох місяців авторитет Ірану на Близькому Сході значно зменшився в результаті його більш прямої конфронтації з Ізраїлем. Його посередники, Хезболла та ХАМАС , були знищені прямими військовими діями в Лівані та Газі відповідно, а також цілеспрямованими вбивствами їхньої керівної структури. Погіршення ситуації для Ірану погіршило те, що наприкінці жовтня відбулася найбільша військова атака на його територію з часів ірано-іракської війни (1980–1988) . Ізраїльський напад був спрямований проти його найсучасніших батарей ППО, погіршив його виробничі потужності з виробництва ракет та безпілотників, а також знищив структуру досліджень та розробок ядерної зброї , що, очевидно, підтверджено супутниковими знімками. Зіткнувшись із нездатністю розгорнути регіональних посередників у своїх зусиллях щодо помсти, Ірану залишається розглянути можливість завдати більш прямих ударів у відповідь і, у свою чергу, за відсутності своєї системи ППО російського виробництва, зіткнутися з подальшою відплатою Ізраїлю з неминучими серйозними наслідками.

До середини 2024 року глобальне ставлення до Росії та Володимира Путіна залишалося «загалом негативним» після історичного мінімуму, досягнутого у 2022 році невдовзі після вторгнення в Україну, згідно зі звітом Pew Research, в якому опитано 35 країн. Більшість у понад половині країн дали негативний вердикт. Підтримка була вищою в Південно-Східній Азії, зокрема в Малайзії, хоча події останніх місяців, можливо, притупили ентузіазм щодо лідерських якостей та навичок Путіна у прийнятті рішень. Нещодавнє падіння режиму Асада виявило межі російської глобальної могутності, що зараз здається втратою стратегічної військової присутності у східному Середземномор'ї після витрат мільярдів доларів на захист тирана, не знищуючи його ворогів. Путін не тільки покинув свого союзника, давши вкрай недостатню відповідь на безпосередній заколот повстанців, але й, схоже, проігнорував загрозу власному військовому істеблішменту в Сирії. Оскільки Іран також стурбований своєю дедалі складнішою ситуацією на Близькому Сході та, ймовірно, буде ще більше похитнутий поверненням другого президентства Трампа, обіцянка військової підтримки Росії не буде на першому місці в її пріоритетах, якщо взагалі буде.

У ширшому контексті світової громадської думки складається враження, що Путіну вдалося знизити статус Росії не лише в очах тих, хто відкрито протестує проти її втручання в національні справи країн Європи, Близького Сходу, Африки та Південної Америки, а й тих, хто проживає в інших місцях і є свідком того, що він зробив зі своєю власною нацією – тепер це злочинне утворення та злочинне підприємство без душі.

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2024. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.