Чому Китай має об'єднуватися з такою авторитарною державою-ізгоєм, як Росія, яка відкрито порушила статут Організації Об'єднаних Націй (ООН) своїм вторгненням у суверенну державу, скоїла численні злочини та сприяла глобальним гуманітарним стражданням, порушуючи розподіл продовольства та спричиняючи масові міграції через кордон? Який можливий мотив для такої взаємодії в довгостроковій перспективі, коли під сумнів ставиться моральний компас Китаю на світовій арені? Його план багатополярного світового порядку спрямований на те, щоб кинути виклик нинішньому, очолюваному Сполученими Штатами (США), який успішно розгортався протягом останніх кількох десятиліть. Але як розуміти план Китаю, коли його дії суперечать його заявленим намірам?
Викликає занепокоєння тут готовність Китаю не стримувати ті країни, які вирішили вторгнутися на суверенні території. Чи це той світ, якого він прагне, чи, краще сказати, той тривалий світовий мир, який він обіцяє своїми планами захопити нинішній міжнародний порядок? Типові розрахунки геополітичних експертів включають національні економічні проблеми, військову майстерність та їхній вплив на міжнародні відносини. Однак довгострокова, глибоко вкорінена негативна громадська та політична думка у світовій спільноті поставить під сумнів наміри Китаю та може серйозно підірвати його майбутнє місце на світовій арені. Ці моральні проблеми можуть переважити зусилля Китаю щодо забезпечення міжнародної співпраці між країнами, які отримали суттєву вигоду від позик, отриманих в рамках проекту.

Авторитаризм, незалежно від того, чи він російського чи китайського спрямування, надає правлячому режиму розкіш керувати як внутрішньою, так і зовнішньою політикою без тягаря протиставлення думок та вдумливих дебатів. Війни ведуться практично без розумного виправдання за підтримки державних ЗМІ та пропагандистських елементів. Створюються союзи з однодумними авторитарними режимами зі спільними інтересами, які можуть зводитися не більше ніж до ненависті до протилежної системи управління, що загрожує їм своїми успіхами. Особлива ненависть Володимира Путіна до Заходу саме таким чином втягнула Росію у війну, в якій її поведінка заслужила широке осуд ще до того, як вона зіткнеться з її результатом. Ще довго після того, як Путін піде зі сцени, Росію судитимуть за кілька злочинів, скоєних нею під його керівництвом, за допомогою яких він намагався отримати територіальну перевагу силою або дестабілізувати глобальні регіони іншими злочинними гібридними засобами. За свою рішучу асоціацію з Росією Китай тепер можна вважати співучасником справ міжнародного злочинного підприємства. Питання наразі може полягати в тому, наскільки далеко в кролячу нору заведе Путін?

У який момент Китай вирішує, що конфлікт із Заходом, зокрема зі США, не відповідає його зобов'язанням щодо добробуту Росії? Дійсно, військові зусилля Росії критично залежать від китайського імпорту продукції подвійного призначення, який зріс з 32% у 2021 році до 89% у 2023 році. Вже понад рік Росія закуповує в Китаї невеликі авіаційні двигуни, що використовуються для виробництва її безпілотних літальних апаратів (БПЛА), що несуть наступальні боєприпаси, що використовуються для ураження цивільної інфраструктури в Україні. Близько 60% іноземних деталей, що містяться в російській зброї, зараз надходять через Китай. Багато що залежить від того, чи збережеться здатність Росії оплачувати цей імпорт, значною мірою за рахунок своїх доходів від нафти і газу. Риторика та дезінформація, що поширюються режимом Путіна щодо неефективності західних санкцій, змогли переконати деяких , що економіка Росії залишається безпечною. Військові витрати Росії мають зрости до 142 мільярдів доларів, що становить понад 40% від загальних державних витрат, що у 2025 році становитиме 6,2% прогнозованого валового внутрішнього продукту (ВВП) Росії. Міністерство економічного розвитку прогнозує, що ВВП зросте на 3,9% у 2024 році, а економіка, що підтримується фіскальним стимулом, спрямованим на її військову промисловість, схоже, готова забезпечити достатньо коштів для підтримки війни, виплачуючи Китаю та іншим країнам за їхню підтримку.
Кілька факторів свідчать про протилежне. Хоча Міністерство фінансів Росії й прогнозувало дуже сприятливий ВВП на кінець 2024 року, воно очікувало, що інфляція буде дещо меншою, ніж у 2023 році, на рівні 7,3%, але до вересня 2024 року вона досягла 9,1%, що змусило Центральний банк Росії ще більше підвищити ключову процентну ставку до 19%. Резервні кошти Росії, що зберігаються у Фонді національного добробуту (ФНБ), вже були використані на війну, що скоротило його обсяг більш ніж на 36% порівняно з піком у 210,62 мільярда доларів двома роками раніше. Тільки з липня по серпень 2024 року ФНБ продовжив скорочуватися зі 142,2 мільярда доларів до 133,4 мільярда доларів. Заборона на експорт бензину була запроваджена Росією у березні 2024 року і тепер продовжена до грудня, що пов'язано з масштабною бомбардувальною кампанією України, спрямованою проти російської нафтопереробної інфраструктури, а також з її власними зростаючими військовими потребами. Напружений ринок праці, що пояснюється втратами російської робочої сили через військовий набір та попередньою масовою еміграцією, призвів до зростання заробітної плати в промисловості, тоді як ослаблення рубля підвищило ціни на імпортні товари.
У процесі, який називають рерадянизацією економіки, Росія повертається до старої воєнної економіки радянського зразка з ринковим контролем, фінансуючи її за рахунок конфіскації приватних активів та перенаправлення державного фінансування з соціальних та медичних витрат на потреби оборони. Напрочуд масові втрати наземного, повітряного та морського озброєння, знищення Україною російських нафтопереробних заводів та складів, вплив подальших санкцій, спрямованих проти незаконних стратегій експорту нафти, конфіскація прибутку, отриманого від заморожених російських активів на Заході, та можливе подальше захоплення основної частини російських державних активів на Заході ще більше обмежать потенціал Росії щодо підтримки своєї економіки. Як показала історія не так давно з розпадом Радянського Союзу, шлях до економічної руїни йде знайомим курсом, а Китай сприяє цьому процесу.

Участь Китаю у постачанні Росії матеріалів, які можуть бути використані для виробництва озброєння, спостерігається з самого початку війни. Організація Північноатлантичного договору (НАТО) засудила Китай за його зусилля щодо постачання необхідних компонентів для російської військової машини. Сама Росія не може встигати за виробництвом мікроелектроніки та оптичних пристроїв з такими втратами, які вона зазнає на фронті. З огляду на постійну підтримку Китаю в цьому напрямку, Захід ретельно перевіряє інші зусилля, які можуть свідчити про певну ескалацію подібної поведінки. Як зазначається у повідомленні, китайський завод, схоже, бере участь у фактичній програмі розробки озброєння для дочірньої компанії російської державної збройової компанії, що перебуває під санкціонуванням США, виробляючи далекобійні ударні безпілотники для війни Росії. Це питання розслідується, і Міністерство закордонних справ Китаю досі заперечує інформацію про таке порушення. Однак з'явилося подальше підтвердження цього зобов'язання, яке підтвердило твердження НАТО про те, що Китай тепер зобов'язується брати участь у цій війні.
Американське розслідування також з'ясовує, чи підтримує Китай ядерну промисловість Росії, укладаючи угоду про купівлю російського збагаченого урану та продаж власного вітчизняного уранового продукту США. Це обходить заборону США на імпорт російського урану, введену в грудні 2023 року, водночас дозволяючи Росії продовжувати отримувати прибуток від цього енергетичного ресурсу, продовжуючи продаж Китаю. Наміри Китаю в цьому питанні відповідають його постійній закупівлі більш прибуткового російського експортного енергетичного товару – нафти. Добровільні обмеження на імпорт російської нафти були запроваджені кількома країнами невдовзі після вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року. Формальне нафтове ембарго було запроваджено Заходом у грудні 2022 року. У лютому 2023 року обмеження ціни в 60 доларів за барель на російську нафту, що продається таким країнам, як Китай, які не брали участі в ембарго. Транспортування санкціонованої сирої нафти за цінами, що перевищують обмеження, продовжувалося до Китаю за допомогою тіньового флоту танкерів , які приховували походження нафти, здійснюючи перекачування нафти з судна на судно у відкритому морі.
Ця справа не є секретом, і США запровадили додаткові заходи для обмеження цієї практики, запроваджуючи санкції проти понад 390 осіб та організацій, зокрема в Китаї. Так само додаткові зусилля США, Європейського Союзу (ЄС), Великої Британії та Японії були спрямовані на руйнування мереж, залучених до закупівлі технологій для війни Росії. До них знову ж таки входять Китай, Гонконг, Туреччина, Об'єднані Арабські Емірати та інші. У цьому огляді було виявлено кілька китайських та гонконгських технологічних компаній, а також китайські банки, причетні до фінансування цієї справи.
На зустрічі Європейського круглого столу з питань промисловості у травні 2024 року 54% керівників великих європейських компаній вважали, що відносини між ЄС та Китаєм погіршаться протягом наступних трьох років, на відміну від 7%, які прогнозували покращення. ЄС, з його оціночним номінальним ВВП у 19,35 трильйона доларів, становить майже 17% світової економіки та є найбільшим експортним ринком Китаю, тоді як Китай залишається третім за величиною ринком імпортних товарів. Номінальний ВВП Росії, з іншого боку, оцінюється лише в 2,0 трильйони доларів, а нинішня воєнна економіка переважає з витрат на оборону та значною мірою фінансується експортом викопного палива. Обмеження цін на експорт російської нафти, запроваджене наприкінці 2022 року у спробі зменшити доходи, тепер супроводжується постійним посиленням стратегій правозастосування разом із санкціями, накладеними на ті організації в Китаї та інших країнах, які сприяють експорту нафти. Російська нафтова промисловість також постраждала від витоків атак українських безпілотників на нафтопереробні заводи та депо, що часом призводить до втрати потужностей понад мільйон барелів на день.

Після двадцятирічного періоду процвітання, в якому домінували індустріалізація та урбанізація, Китай стикається з серйозними економічними викликами – високим рівнем безробіття серед молоді, збільшенням державного боргу, проблемним ринком нерухомості, старінням суспільства в поєднанні зі зниженням народжуваності та уповільненням зростання. Ці проблеми стали очевидними після невдалого реагування на пандемію COVID та серйозного спаду в будівництві нерухомості за останні кілька років, що спричинило різке падіння інвестицій приватного сектору. Протягом останніх двох років внутрішнє споживання значно сповільнилося, що змусило китайські компанії експортувати надлишки своєї продукції, збільшило торговельний профіцит Китаю та сприяло дефляції. Ця практика змусила іноземні уряди запроваджувати тарифи на китайські товари для захисту власної економіки. Навіть члени багатостороннього економічного форуму БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка), де домінує Китай, ініціювали антидемпінгові зусилля для обмеження цієї практики, яку сам Китай не визнає.
Однак китайський уряд має намір сприяти розвитку виробництва, зокрема у сфері електромобілів, акумуляторів та сонячних елементів. Оборонний бюджет у 2024 році зросте, зростаючи швидше, ніж доходи, що свідчить про те, що військовим потребам надається пріоритет над інвестиціями в розвиток домогосподарств. Таке заперечення суспільних потреб, зокрема доходів домогосподарств, ще більше знизить довіру внутрішніх споживачів та погіршить перспективи необхідного зростання в країні, зумовленого споживанням. Більше того, Китай не виявляє жодної уваги до стану справ в економіках інших країн, продовжуючи власну політику, хоч і необдуману, щодо того, що, на його думку, принесе користь його власній.
перехід до економіки, орієнтованої на внутрішнє споживання, призвів би до значного скорочення податкових надходжень, значна частина яких наразі надходить від податку на додану вартість на промислові товари та податків на бізнес, а не від індивідуального оподаткування та внутрішнього споживання. Рішення вимагатиме суттєвої податкової реформи, але це, здається, не входить до плану дій уряду, який має намір продовжувати зростання за рахунок сталих світових торговельних відносин. Витрати домогосподарств Китаю становлять менше 40% ВВП, що на 20% менше за середній світовий показник. Щоб відновити внутрішнє споживання до допандемічного рівня, знадобляться витрати понад 1 трильйон доларів – малоймовірний результат для уряду, враховуючи його історично погані результати у стимулюванні споживачів. Відсутність співпраці із зовнішніми ринками щодо виробництва призведе до подальшої захисної торговельної політики з боку G-7 та інших країн.
Через надмірні зусилля Путіна економічні перспективи Росії вже в найближчому майбутньому виглядають похмурими. Країна виснажила свій потенціал через раптове скорочення молодого населення через військові втрати та еміграцію, все це на тлі зниження народжуваності, економіки, позбавленої комерційних (невійськових) стимулів, зруйнованої соціальної структури та культури повсюдної корупції на всіх рівнях. Китай, підтримуючи незаконну війну, може непотрібно посилювати власні внутрішні образи, водночас зберігаючи стратегічний інтерес до Росії як партнера у своєму сприйнятті нового світового порядку. Але ким стане цей партнер, якщо він продовжить війну, яка забирає не лише його фінанси, а й його душу. Наскільки Китай готовий поставити своє майбутнє на цей швидкозмінний ландшафт?
Розглядаючи свої варіанти відносин з Тайванем та відносини з іншими країнами по сусідству, а також спостерігаючи за подіями, що розгортаються у Східній Європі, Китай сам перебуває під пильною увагою світової спільноти. Чи складаються нинішні обставини таким чином, що Китай бачить себе домінуючим гравцем у новому світовому порядку? Вторгнення Росії в Україну стало розплатою за власне майбутнє, а також за готовність Китаю стати причиною злощасної війни. Один із визнаних китайських експертів з питань Росії, Фен Юйцзянь, висловив стурбованість щодо зменшення геополітичного впливу Росії та її впливу у світовій економіці, оскільки вона стикається з поразкою. Чи вийде Китай з-під темної завіси Росії, щоб потім його сприймали в ще гіршому світлі як країну, якій не можна довіряти?
Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2024. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.