Перш ніж ми надто захопимося ідеєю про те, що російська держава та її управління є взірцем для наслідування та партнерством, яке ми повинні шукати у світі, який дедалі більше потребує безпеки від глобальних загроз війни, економічного колапсу, зміни клімату та хвороб, необхідно своєчасно переглянути приклад, поданий Росією. Доля Росії настільки переплетена з єдиними прагненнями її диктатора, що тепер вона стикається з перспективою не просто військової поразки в погано продуманій спробі наздогнати сусідню суверенну державу, а й ганьби остаточного економічного колапсу. Замість того, щоб уникнути таких «слабкостей» авторитарного правління, деякі європейські та інші західні країни захопилися ідеєю наслідувати цей приклад, розробляючи власні версії популістських ідеалів. Випереджає більшість інших країн у своєму шаленому прагненні до подібної автократії Угорщина Віктора Орбана, яка вже давно просунулася у своєму занепаді до авторитарного правління, і тому однаково підходить для подібного пильного розгляду.

Популістські настрої вкоренилися в низці країн, де вони часто зумовлені питаннями імміграції, щодо яких, безумовно, існують законні скарги, які залишаються невирішеними, незважаючи на зусилля демократичних адміністрацій. Проблема погіршується, коли егоїстичний політичний опортунізм впроваджує ненависницьку та перебільшену риторику для просування платформи руху, що має намір захопити владу. Роблячи це, правляча партія змушена вживати будь-яких драконівських заходів, доступних для виконання свого негайного зобов'язання вирішити проблему, яку вона так енергійно просувала. Однак справжня проблема полягала не стільки в початковій скарзі, яка привела партію до влади, скільки в природі та кінцевій меті цього руху.
Популістські уряди, за визначенням, не підходять для вирішення складних питань управління. Характеризуються стилем, пихатістю та атмосферою, що пропонує поверхневі та спрощені рішення; захоплені гасла формують основу популістської тактики – антитези інструментарію, необхідного для боротьби зі смертельною пандемією або примирення кількох сил, що існують зараз у світі.
– Фіона Гілл, старший науковий співробітник Брукінгського інституту, канцлер Даремського університету.
Після початку процес управління, особливо праворадикальний, набуває дедалі більш неліберального характеру не лише через дії виконавчої влади, але й через підтримку законодавчої більшості підлабузників та підпорядкованої судової влади. Це лише питання часу, коли конституцію буде змінено відповідно до потреб режиму. Незалежні ЗМІ замінюються державним підприємством, яке надає режимній версії реальності для громадського споживання, система освіти пристосовується до вимог, щоб забезпечити універсальне мислення, лояльне до централізованої влади, повсюдний апарат національної безпеки запроваджує заходи проти будь-яких суспільних відхилень, а також встановлюється виборчий процес, який гарантує наступність режиму.
Спочатку правий різновид популізму може бути пов'язаний з такою впізнаваною сутністю, як християнський націоналізм, або може зайняти більш універсальну позицію, прагнучи прихильності значної більшості, пропонуючи спрощені рішення таких проблем, як економічна невизначеність чи соціальні заворушення. Цей процес більше впливає на емоції громадськості, ніж забезпечує будь-які раціональні довгострокові засоби врегулювання .Немає жодного фундаментального порядку денного, який би прагнув покращити націю загалом. Після приходу до влади та за умови успішного виконання необхідних подальших кроків популістське уявлення поступається місцем авторитарному правлінню та відроджується лише тоді, коли виникає або створюється достатня потреба в цьому. Гарним прикладом останнього є війна Володимира Путіна проти України, для якої немає вагомого виправдання, незважаючи на зусилля кількох західних вчених. Швидше, значення має лише оманлива реваншистська позиція чергового російського імперіаліста.
Путінська Росія та її Федерація
Особливий популістський підхід Путіна полягав у пробудженні націоналістичних настроїв, поєднаних з відродженням історичного релігійного спіритуалізму Росії, для створення власного різновиду християнського націоналізму. Путін використовує це для боротьби зі злом фантазованого нацистського режиму в Україні, який якимось чином загрожує існуванню Росії, тоді як його режим стверджує, що є жертвою загрози вторгнення НАТО із Заходу. Іронія, яка, здається, залишилася поза увагою Росії, полягає в тому, що саме НАТО було і є оборонним альянсом, створеним спеціально для протидії російській войовничості та експансіонізму, які стали надто очевидними після Другої світової війни. Росія була і продовжує бути загрозою. Саме тому так багато східноєвропейських країн стікалися до НАТО зі страху рецидивів, які Росія демонструвала протягом останніх століть, прагнучи панування над своїми сусідами. Усім їм просто набридло російське гноблення, і вони бажають чогось кращого.
Багато було написано про клептократичний режим Путіна та його особливо жорстокий різновид авторитаризму, що характеризується численними позасудовими стратами тих, хто критикував його режим , придушенням незалежних ЗМІ , упередженістю судових вироків сталінського масштабу, обмеженням громадянських свобод і прав людини, нестримною системною корупцією , зловживаннями на виборах та незаконними вторгненнями на суверенну територію, і це лише деякі з них. Порівняльна відсутність пріоритету, що надається вирішенню внутрішніх справ у всіх її сферах у Російській Федерації (РФ), є гарним прикладом неефективного управління з боку надмірно централізованої влади, яка не має належного нагляду, фінансування та гарантій якості. Права, надані її 22 «автономним» республікам, що входять до складу РФ, поступово повертаються, щоб зміцнити владу Кремля над ними та, що ще важливіше, їхніми ресурсами .
Для російського суспільства, попри знайомство з недоліками свого режиму та толерантність до його довгої історії корупції, переважаючий настрій щодо війни Путіна зосереджений на пошуку виправдання в пропаганді режиму , що НАТО було агресором, який загрожував їхній батьківщині. Це питання патріотичного символізму з його знайомим відтінком національного шовінізму, який діє у спотвореній реальності, створеній державою. Зростаюча кількість смертей та наслідки для добробуту важкої інвалідності серед військовослужбовців, які повертаються з війни в Україні, матимуть як психологічний, так і довгостроковий економічний вплив, оскільки війна триватиме безкомпромісно. Це сприятиме невизначеності щодо сталості загальної якості життя в країні, яка досі компенсувалася державним фінансуванням . Чи зіткнеться нарешті її громадськість з новою реальністю, оскільки Росія продовжує перехід до воєнної економіки під безпрецедентними міжнародними санкціями та посиленою глобальною ізоляцією? За консервативними оцінками, кількість російських військовослужбовців, виведених з ладу з початку війни, зараз значно перевищує 500 000, причому близько 2% усіх російських чоловіків віком від 20 до 50 років загинули або отримали важкі поранення.
Згідно з Індексом кращого життя Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), середній скоригований чистий доход на душу населення домогосподарств у РФ становить 19 546 доларів США на рік порівняно із середнім показником по ОЕСР у 30 490 доларів США на рік серед 38 країн. Приватний доступ до внутрішнього туалету зі змивом є у 86,2% російських домогосподарств, що значно нижче за середній показник по ОЕСР у 97%. Лише 62% росіян задоволені якістю води порівняно з 84% у країнах ОЕСР. Тривалість життя при народженні в РФ становить 73 роки, що на вісім років менше, ніж середній показник по ОЕСР у 81 рік. Порівняльні показники вбивств у кожному з них становлять 4,8 та 2,6 на 100 000 відповідно. Доживання до 65 років для російських чоловіків становить 55%, а загальна тривалість життя чоловіків, за даними у 2022 році, становила 67,6 років.

Питання зараз полягатиме в тому, чи призведуть додаткові суспільні стресові фактори, спричинені невизначеністю, яка переслідуватиме російську економіку, до зниження громадської підтримки війни. Донедавна конформістське ставлення громадськості дозволяло режиму Путіна продовжувати працювати на військових позиціях, тоді як економіка рухалася військовими витратами та значною мірою фінансувалася російськими резервами та експортом викопного палива, а нові ринки були створені в Азії, Африці та Південній Америці. Інфляційний тиск та жорсткіший ринок праці, якому загрожує військовий призов та від'їзд з країни значної кількості молодих працівників, посилять розчарування у воєнний час.
Робітники перейшли з невійськового виробництва до військової промисловості через необхідність та заради кращої оплати праці. Вони виробляють матеріали, які знищуються з тривожною швидкістю на полі бою без будь-якої віддачі від інвестицій. Поки санкції на експорт російської нафти продовжують посилюватися шляхом вжиття заходів для протидії обходу Росією вимог щодо доставки, українці звернули свою увагу на руйнування нафтопереробних заводів, складів та портів відвантаження, що ставить під загрозу здатність Росії дотримуватися свого графіка експорту. Деякі з цих об'єктів неможливо повернути до попереднього стану через брак західних деталей та технологій.
Звіт Дослідницького центру Pew за липень 2024 року щодо глобальних поглядів на Росію в опитуванні 35 країн показує, що думки більшості у понад 50% були негативними. З 10 опитаних європейських країн негативні погляди висловили 80% або більше населення у семи, тоді як решта трьох, включаючи Угорщину, повідомили про понад 70% з таким самим настроєм. В інших частинах світу спостерігалася більша різниця між країнами, хоча негативна думка переважала у 17 з решти 25 (68%), особливо у США, Канаді, Австралії, Японії та Ізраїлі, де знову ж таки негативні погляди становили 80% або більше окремого населення. Небагато країн також висловили довіру до Путіна щодо світових справ, із загальним медіаном 73%, які висловили несхвалення. Ті, хто ідеологічно більш право налаштований, як правило, більше схилялися на користь Путіна, хоча, незважаючи на таку тенденцію в Угорщині (тобто 34% проти 7%), більшість населення (77%) все ще не довіряла його керуванню світовими справами. Певним чином стосовно бажання Путіна очолити зусилля зі створення економічної гігантської держави в рамках Глобального Півдня, падіння довіри до його лідерства було очевидним серед низки важливих країн – Індії, Бразилії, Аргентини, Мексики, Колумбії, Філіппін, Туреччини та Гани.
Угорщина Орбана
Реакція угорської громадськості на затяжний авторитаризм уряду Віктора Орбана, очолюваного партією «Фідес», була набагато рішучішою у своєму протесті, ніж усередині Росії проти Путіна. Його обмежувальна політика добре задокументована з моменту повернення Орбана на посаду прем'єр-міністра у 2010 році. Напад на незалежну журналістику та свободу ЗМІ мав чітку мету позбавити угорців доступу до глобальної перспективи настільки, що Human Rights Watch закликала Європейський Союз (ЄС) визнати «підрив верховенства права» урядом та запровадити санкції за порушення цінностей ЄС.

Незалежність судової влади була підірвана відсутністю прозорості у призначенні суддів президентом Національного управління судочинства (NJO), посади, створеної Орбаном у 2011 році, що надає безпрецедентний вплив на суд з боку особи, над якою він мав би контроль, особливо в політично делікатних питаннях. Це стало ще більш очевидним, коли перший такий президент виявився хрещеною матір'ю первістка Орбана. Судові рішення підтримали закони, які загрожують позбавленням волі для тих, хто допомагає шукачам притулку, змусили одного з небагатьох незалежних мовників припинити ефір, а також підтримали штрафи, стягнуті з Amnesty International Hungary через її кампанію проти урядового закону проти ЛГБТК+.
Правляча партія Орбана, яка контролює однопалатний парламент, проштовхнула закон про створення окремої адміністративної судової системи для розгляду справ, що стосуються таких питань, як вибори, право на притулок та свободу зібрань, а також, що найбільше хвилює, захист від поліцейського насильства. Міністр юстиції Угорщини, політичний призначенець, отримує повноваження щодо судового бюджету без судового нагляду, що знову ж таки передає контроль над судовою системою виконавчій гілці влади. Угорський суд не звертався до Європейського суду (ЄС) з проханням переглянути конституційні зміни уряду і досі уникав оскарження верховенства права ЄС . Після того, як Конституційний суд був заповнений прихильниками партії Фідес Орбана, судді перестали суперечити уряду в будь-яких справах, які вважаються політично актуальними, як-от питання імміграції та, зокрема, притулку.
Економіка Угорщини суттєво виграла від вступу до ЄС у 2004 році. За часів президентства Орбана Угорщина була проголошена певною мірою унікальною в рамках ЄС, і до цього моменту його режим критикував те, що він називає втручанням європейської бюрократії. Роблячи це, він відхиляв шукачів притулку, підривав незалежність державних інституцій та ліквідував певні нормативні ліберальні стандарти. Орбан зробив Угорщину залежною від російської нафти, газу та ядерної енергії, одночасно ізолюючи її від ЄС своєю протидією санкціям, запровадженим ЄС проти Росії, та опором допомозі Україні. Орбан прагнув отримати переваги для свого уряду, збалансувавши відносини між західним та східним блоками, отримуючи фінансову підтримку та запрошуючи інвестиції з Китаю та Росії. Ці дії поставили Орбана в конфлікт з ЄС, який запровадив стратегію економічної безпеки для зменшення будь-якої залежності від ланцюгів поставок від обох країн, які він вважає недружніми. Орбан, з іншого боку, розглядає Угорщину як ворота для Китаю в Європу та використовує відносини з Китаєм, щоб стати лідером у технології акумуляторів для автомобільної промисловості.
Валовий внутрішній продукт (ВВП) Угорщини знизився на 0,9% у 2023 році на тлі високої інфляції та жорстких умов фінансування після невдалого управління Орбаном пандемією коронавірусу, серед інших проблем. Інфляція знизилася, і очікується, що ВВП продемонструє деяке відновлення пізніше у 2024 році. Однак, співвідношення державного боргу до ВВП у 2023 році зросло до 73,5% порівняно з попереднім середнім показником 69,4% ВВП (1995–2023) та рекордно низьким показником 51,7% у грудні 2001 року. У березні 2024 року співвідношення державного боргу до ВВП становило 75,9% або 158,6 мільярда доларів. Поточний кредитний рейтинг Угорщини в діапазоні B за даними Fitch, S&P та Moody's не виглядає вигідно порівняно з рейтингом інших країн ЄС. Боргове навантаження країни подвоїлося протягом третього кварталу 2023 року, що підвищило перспективи стати найгіршою країною в ЄС, водночас зафіксувавши найвищий рівень інфляції в ЄС на рівні 17% порівняно із середнім показником по ЄС у 6,4% у тому ж році. Прогнозується, що витрати на обслуговування боргу Угорщини у 2024 році будуть найвищими в ЄС, а процентна ставка за державним боргом становитиме 6,8%. Співвідношення відсотків до державних доходів подвоїлося з 5% у 2021 році до 10% у 2024 році, що викликає значну невизначеність щодо сили будь-якого відновлення. Економічні перспективи залишаються залежними від цін на енергоносії, зокрема на природний газ та нафту, що постачаються з Росії, яким загрожують санкції, а також перебої в постачанні, пов'язані з конфліктом, та настрої світових інвесторів.
Постійне занепокоєння щодо економіки підживлюється надмірною корупцією з боку режиму Орбана та його нездатністю стримувати її в державному секторі. Угорщина протягом деякого часу зберігає свій рейтинг найкорумпованішої країни ЄС, згідно з останнім виданням Індексу сприйняття корупції (ІСК), який щорічно готує берлінський секретаріат Transparency International. Це кульмінація постійної тенденції до зниження невдовзі після того, як Орбан обійняв посаду президента. До того ж, країна опинилася в нижній половині світового рейтингу зі 180 країн за рівнем державної корупції. Не дивно, що Росія має навіть нижчий бал, ніж Угорщина. Можна виявити сильну кореляцію між рівнем корупції в країні та відсутністю незалежності її судової системи, тоді як негативний зв'язок з економічним зростанням , виміряним ВВП на душу населення, добре відомий.

ЄС розлютила не лише корупція Орбана, але й його підлеслива поведінка щодо Путіна. У 2022 році він вимагав скасування санкцій ЄС проти Росії, що стало обурливою реакцією на заклик Європейської комісії призупинити фінансування ЄС у розмірі 7,5 мільярда доларів для Угорщини через явну корупцію та порушення верховенства права. Звинувачення санкцій ЄС у енергетичній кризі Європи того часу поставило Орбана в суперечність з аргументом ЄС про те, що Путін фінансував свій напад на Україну за рахунок доходів, отриманих від експорту викопного палива Росією. Однак особливе скрутне становище Орбана, можливо, також змусило його задуматися про значну залежність Угорщини від російської енергетики, яку він спричинив. Більше того, його опозиція до надання допомоги Україні дала зрозуміти, що він швидко стає ізгоєм у ЄС, коли найбільше потребував його постійного фінансування для підтримки своєї економіки, що бореться. Такий погляд, фактично, змусив Орбана нещодавно послабити свою опозицію до надання Україні 54 мільярдів доларів допомоги протягом наступних чотирьох років.

У своїй продовженій кампанії, спрямованій на пошук актуальності в сучасному геополітичному кліматі, Орбан, який нещодавно розпочав своє шестимісячне перебування на посаді президента Ради міністрів ЄС, здійснив бурхливий візит, спочатку зустрівшись з Володимиром Зеленським в Україні. Там він спробував забезпечити припинення вогню в той час, коли Росія була в розпалі нового наступу на сході країни та намагалася здійснити державний переворот, щоб спровокувати заворушення в Києві з наміром захопити парламент. Припинення вогню лише дасть Росії час зміцнити будь-які здобутки, яких вона досягла, щоб продовжити свій наступ, як вона була схильна зробити. Потім Орбан відвідав Москву на зустрічі з Путіним , де також не було досягнуто жодного суттєвого рішення. Наступна зустріч у Пекіні з Сі Цзіньпіном відбулася за день до саміту НАТО у Вашингтоні, округ Колумбія, де мала обговорити участь Китаю у воєнних зусиллях Росії. Союз Китаю з Росією, ймовірно, стане на заваді будь-якому покращенню відносин з ЄС як торговельним партнером, тоді як спроба Орбана стати посередником між сходом і заходом виглядає так само малоймовірною для того, хто мало чим може продемонструвати свою відданість ЄС.
Курс авторитарного лідерства
Занадто часто в житті авторитарного режиму, коли нація самовдоволено змирилася з уявленням про те, що існування можна контролювати в захисному, але соціально обмежувальному середовищі, її лідеру доводиться займатися самостійним прийняттям рішень. Плоди такого незалежного мислення призвели до історично катастрофічних наслідків, як це було у випадку з війною Гітлера в Європі 80 років тому. Подібний епізод зараз набув форми з вторгненням Путіна в Україну. Те, що почалося як «спеціальна військова операція», тепер перетворилося на затяжну війну, в якій його Росія була змушена перейти на воєнну економіку через свою давню корупцію. Результат навіть цього останнього рішення під питанням, враховуючи, що імперіалістичні амбіції Путіна перевищують можливості ізольованої економіки Росії підтримувати необхідні військові зусилля, одночасно задовольняючи власні зростаючі внутрішні потреби. Оскільки російські злочини продовжують зростати в Україні, а її добре визнана державна злочинна діяльність триває в усьому світі, і оскільки як Росія, так і Путін стикаються зі зростаючою глобальною зневагою та ізоляцією, катастрофічний крах, що нагадує її попередній занепад як Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), виглядає дедалі імовірнішим.
Подібним чином, режим Орбана, що переповнений звинуваченнями в корупції, енергетична залежність його країни майже повністю залежить від Росії, економіка перебуває у скрутному становищі та має низьку репутацію в Європі, видається не підходящим кандидатом на роль своєрідного мосту між сходом і заходом, не кажучи вже про стабілізуючу присутність у власній країні. Дивна потурання Орбана на світовій арені, схоже, частково підживлюється визнанням, яке йому надав правий політичний істеблішмент Америки, що захоплюється його авторитарною тактикою. Дійсно, для США було розроблено план подібного занепаду у своєму суспільстві

Словаччина Роберта Фіцо, схоже, перебуває в подібній ситуації з авторитарними прагненнями та бажанням об'єднатися з Росією, незважаючи на членство як в ЄС, так і в НАТО. Сумнівна політика, що обмежує публічні протести, припинення фінансування ЛГБТК+ груп, ліквідація спеціальної прокуратури, яка розслідує політичну корупцію, та почастішання нападів на незалежні ЗМІ прокладають знайомий шлях до автократичного правління для режиму, очолюваного людиною, яка має намір мати тісні стосунки з Путіним. Громадське невдоволення виявилося спробами режиму пом'якшити покарання за корупцію. Парламент Словаччини офіційно визнав режим Путіна державою-спонсором тероризму трохи більше року тому та підкреслює дихотомію настроїв, що існує в країні.
Контроль, який здійснює дедалі авторитарніший режим, загрожує структурі вільного суспільства, яке дозволяє дебати, інновації та вибір, а також забезпечує неупереджену судову систему та незалежні ЗМІ, що викривають недоліки урядових режимів та інших установ, що відхиляються від верховенства права. Такі домовленості забезпечують соціальну динаміку, яка заохочує постійний зворотний зв'язок, тримаючи суспільство на вузькому, справедливому та сталому шляху. Якщо залишити державу під контролем однієї особи чи режиму, фашистська держава не за горами, і свобода втрачена. У світі існує кілька рухів, які прагнуть автократичного правління. Ті, хто досягає успіху, часто призводять свої нації до похмурих результатів і витісняються з цієї ситуації лише після занадто тривалого перебування у стражданнях. Настав час бути пильними.
Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2024. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.