Війна — це переважно каталог помилок. – Вінстон Черчилль, 1950
Нещодавня тривожна подія привернула увагу громадськості щодо тиску Сполучених Штатів (США) на Україну з вимогою припинити атаки на російські нафтопереробні заводи, нафтосховища та портові споруди у відповідь на вторгнення Росії та її безперервні атаки на цивільну інфраструктуру. Світові ціни на нафту зараз зросли до 15% і можуть вплинути на ціни на бензин у США протягом року, що посилює побоювання щодо інфляції як ще один наслідок російських зловживань. Зрештою, затягування цього конфлікту з прийняттям рішень на Заході, яке не відповідає очікуванням, мало що дає Україні чи світу якоїсь обіцянки остаточного завершення з відновленням суверенної держави.

Тактика України щодо атаки на російську нафтову промисловість за допомогою дронів на сьогоднішній день успішно знищила приблизно 12% виробничих потужностей Росії. Для порівняння, Росія сильно залежить від свого сектору викопного палива, щоб оплачувати до третини свого воєнного бюджету на 2024 рік. До кінця 2023 року її доходи від нафти і газу вже впали на 24% через обмеження цін на російську сиру нафту, встановлене США та Європейським Союзом (ЄС). Санкції, накладені на Росію для обмеження прибутку, отриманого від її основного експорту, певною мірою спрацювали, зменшивши її податкові надходження більш ніж на 40% на початку третього кварталу 2023 року.
Несподівано, Кремль за допомогою хитрощів зміг обійти деякі з нав'язаних обмежень, тим самим збільшивши свої доходи понад встановлений лімітом. Уникнення обмеження цін на нафту на додаток до збільшення військових витрат допомогло економіці Росії оговтатися від падіння валового внутрішнього продукту (ВВП) на 3,5% у третьому кварталі 2022 року до зростання на 5,5% за той самий період 2023 року. Загальне зростання ВВП на 3,6% за 2023 рік, як повідомляється, фактично випередило зростання як США, так і Європи. Як наслідок, США та їхня союзна міжнародна коаліція посилили контроль за дотриманням обмеження цін, одночасно збільшуючи витрати на продаж нафти, запровадивши додаткові санкції на танкери, що перевозять нафту понад ліміт. У відповідь, до січня 2024 року Індія припинила отримувати поставки російської сирої нафти після того, як збільшила імпорт на 40% у 2022-2023 роках.
Протягом багатьох років Китай зумів заощадити значні суми грошей, купуючи санкційну сиру нафту як в Ірану, так і в Росії, розплачуючись юанями, а не доларами США, та транспортуючи нафту танкерами, що працюють поза морськими правилами. Зовсім недавно грошовий потік до Росії значно затримався, оскільки китайські банки були змушені дотримуватися нових західних санкцій. Те саме сталося і з банками в Об'єднаних Арабських Еміратах (ОАЕ), де було призупинено дію низки рахунків, пов'язаних з російською торгівлею. Подібні тривалі процеси банківських платежів, що тривали місяцями, також набули чинності як в ОАЕ, так і в Туреччині, що створило значні труднощі з балансуванням рахунків у Росії.
Війна в Європі досягла критичної стадії, спричиненої кількома факторами, не в останню чергу через вагання членів Республіканської партії та їхнього спікера в Палаті представників США. Також спостерігалися затримки із закупівлями та навіть відмова від постачання конкретних стратегічних боєприпасів, необхідних Україні для рішучого ведення війни з самого початку. Останнє лише вдалося створити остаточний глухий кут на фронті та серйозно підірвало пізніший український контрнаступ 2023 року. Помітна відсутність ефективної далекобійної артилерії та абсолютна відсутність переваги в повітрі не були рецептом успіху, що підтвердив би будь-який молодший військовий офіцер. Проте Захід занадто довго залишався паралізованим страхом перед будь-яким натяком на надання таких можливостей, щоб не засмутити Росію. З іншого боку, Росія не вагається продовжувати свої воєнні злочини на суверенній території України, знищуючи цивільну інфраструктуру та позбавляючи свій народ належного опалення на зиму, ліквідуючи енергетичні виробничі потужності, навіть погрожуючи сусіднім країнам за втручання.
Економічні заходи, спрямовані на стримування воєнних зусиль Росії, були запроваджені з самого початку і повинні тривати ще довго, але їх сукупний вплив на економіку повільний. Не можна розраховувати на те, що вони принесуть бажаний результат у разі гуманітарної трагедії, що розгорнулася. Наприклад, існує питання конфіскації активів іноземних банків Росії та активів кількох російських олігархів, які хизуються своїми багатствами по всьому світу. Крайність тривалого юридичного занепокоєння щодо очевидного обходу нормативних вимог викликає смішне ставлення до відвертої російської злочинності, яка легко проявляється в селах України, не кажучи вже про Сирію та інші країни світу.
То чому ж Україна повинна миритися з цими звірствами і не намагатися покласти край цій війні так, як вона вважає найефективнішим? За відсутності достатньої підтримки з інших джерел, вона вдалася до удару з використанням власної зброї по цілі, яка, як відомо, є життєво важливою для військових зусиль Росії. Україна занадто довго хотіла позбутися російської віспи зі своєї території, повністю повернути свою землю та відбудувати себе. Її метою було покласти край загрозі російського імперіалізму для себе та своїх європейських сусідів у довгостроковій перспективі. У нинішній скрутній ситуації зі зниженим військовим потенціалом Україна запровадила інноваційний підхід, який спрямований на зменшення як економічної стійкості , так і її здатності проводити наступальні операції , атакуючи її промисловість викопного палива та її військові повітряні засоби.

Фізичне пошкодження нафтопереробних заводів прискорить економічний вплив санкцій не лише перешкоджатиме здатності Росії підтримувати темпи експорту нафти. Засоби відновлення пошкоджень стали ще однією проблемою для Росії через відтік транснаціональних компаній та їхнього інженерного досвіду, обладнання та деталей. Нещодавні потреби в ремонті зламаної турбіни на бензиновому заводі на нафтопереробному заводі NORSI, що експлуатується компанією «Лукойл», не могли бути задоволені, оскільки досвід знаходився в американській багатонаціональній нафтогазовидобувній інженерній компанії Honeywell Universal Oil Products, яка покинула Росію у 2022 році після вторгнення в Україну. Нафтопереробний завод NORSI, який відповідає за 11% поставок бензину до Росії, був змушений скоротити виробництво на 40%, що коштувало близько 100 мільйонів доларів на місяць. Тривалі затримки з таким ремонтом неминуче значно вплинуть на врожайність, коли 40 найбільших російських нафтопереробних заводів, усі з інтегрованими західними технологіями та програмним забезпеченням, будуть дедалі частіше ставати мішенню українських дронів.
Помилково пропонувати Україні припинити свої атаки на російську промисловість викопного палива, оскільки це лише додасть до тих, що вже зроблені Заходом, що сприяли затягуванню цієї війни та призвели до руйнівних наслідків нинішнього вторгнення. В інтересах України обмежити будь-які подальші помилки в майбутньому.
Неправильні оцінки Володимира Путіна щодо його вторгнення в Україну такі ж монументальні, як і численні, але це теми для майбутніх розмов. Незважаючи на таку сумну невдачу, подальше утримання Путіна при владі радше відображає те, що сталося з Росією, що її народ не бачить за межами його пропаганди, щоб усвідомити наслідки війни та сором, який йому доведеться нести в довгому майбутньому. У свою чергу, Захід та його керівництво також мають багато за що відповідати у відповідь на войовничість Путіна.

Недостатня реакція на анексію Криму Росією у 2014 році
Це правда, що на момент насильницької окупації Криму Росією у 2014 році її воєнізованими формуваннями росіяни становили більшість його етнічного складу, незважаючи на те, що півострів межує з територіальною Україною. Крим був захоплений Російською імперією за Катерини II у 1783 році, коли його населяли переважно татари, тюркська етнічна група, яка на той час була пов'язана з Османською імперією. Процес вигнання татар з Криму тривав протягом усього царського правління Росії та в радянський період, що завершилося геноцидною кампанією Сталіна з депортації та відвертого вбивства татар після Другої світової війни. У 1954 році Перший секретар Радянського Союзу Микита Хрущов передав Крим тодішній Радянській Україні як засіб зміцнення почуття єдності з Україною та створення основи для подальшої русифікації як України, так і Криму. Україна продовжила запрошувати татарські сім'ї назад до Криму, так що до 1991 року 150 000 татар повернулися на батьківщину. Примусова анексія Криму Путіним у 2014 році призвела до відновлення переслідування татар, заборони їхнього представницького органу, ліквідації його ЗМІ та численних порушень прав людини. Немає жодних підстав для того, щоб Путін проголошував Крим «духовною святою землею» Росії, як він її назвав, перед обличчям такої історичної злочинності, і немає жодного права стверджувати, що кримська територія є чимось іншим, ніж вона була до його вторгнення у 2014 році. Бажання Путіна захопити територію східної України пов'язане з його потребою створити сухопутний міст до Криму, щоб можна було сказати, що він межує з окупованою Росією територією, а не з Україною.
Санкції, запроваджені США та ЄС на той час, були неефективними, а матеріальна підтримка України у протистоянні незаконній окупації Росією була відсутня. Така реакція не лише принесла Путіну суттєве визнання в Росії, але й надихнула його на подальше втручання на сході України, де підтримувані Кремлем сепаратисти протистояли українським силам, що призвело до ескалації конфлікту, що переріс у відверте російське вторгнення у лютому 2022 року.
Вимагання адміністрацією Трампа боєприпасів у України
Цей епізод був не просто грубою помилкою, а відвертим зловживанням президентською владою. У 2019 році тодішній президент Дональд Трамп спробував використати військову допомогу Україні в обмін на проведення розслідувань, які б хибно стверджували про причетність його тодішнього політичного суперника, віцепрезидента Джо Байдена, до схеми впливу на діяльність прокуратури в Україні з метою збагачення його сина та родини. Це зловживання владою призвело до першого імпічменту Трампа у 2020 році, хоча вся справа за участю президента Байдена лише нещодавно досягла точки закриття через брак будь-яких доказів , які б підтвердили початкове звинувачення.
У той час не розуміли, що Україна вже веде війну з російськими посередниками на сході України. Затримка, спричинена незаконним утриманням майже 400 мільйонів доларів військової допомоги, затвердженої Конгресом, не дозволила Міністерству оборони США витратити це фінансування до наступного року , коли пандемія коронавірусу почала проявлятися в усьому світі. Цей епізод не лише вплинув на оперативну та психологічну готовність українських збройних сил, що сприяло територіальним здобуткам Росії, але й продемонстрував Путіну, що керівництво США готове пожертвувати національною безпекою заради політичної та особистої вигоди. Це, у свою чергу, спонукало б його продовжити свої подальші плани вторгнення, які, відверто кажучи, вже розглядалися у 2014 році, але нарешті були втілені в життя на початку 2021 року.
«Управління ескалацією» війни адміністрацією Байдена
Адміністрація Байдена та Конгрес США надали Україні значну військову та гуманітарну допомогу з моменту російського вторгнення у 2022 році, нібито виходячи з того, що достатній оборонний та обмежений наступальний потенціал змусить Росію відмовитися від своїх воєнних планів. Однак нездатність забезпечити ефективну далекобійну артилерію, винищувачі та протиповітряну оборону протягом першого року війни, як того вимагала військова доктрина, призвела до глухого кута на фронті, змусила Україну весняно-2023 року скоротити свій весняний контрнаступ перед сильно посиленою російською оборонною лінією та, що найгірше, продовжила агонію війни для цивільного населення України. Неодноразові російські погрози ядерною відплатою також, схоже, дали адміністрації Байдена, зокрема її раднику з національної безпеки Джейку Саллівану, додаткові підстави для продовження її постійної застережливої підтримки України. Наслідки для Росії, якщо вона вдасться до ядерної війни, не лише підтвердять аргумент про те, що її звичайні збройні сили не відповідають завданню, але й наражатимуть її на жахливі наслідки невідомої та негайної потужної військової відповіді, від якої вона може втратити все. Постійний успіх Росії у її ядерній пропаганді створив модель передбачуваної поведінки, яка ще більше паралізує уряд США, незважаючи на його очевидну притаманну боязкість.

Нинішня неефективна Палата представників з її невеликою більшістю в Республіканській партії та зволікаючим спікером щонайменше суттєво затримала схвалену Сенатом двопартійну пропозицію щодо фінансування воєнних зусиль України та, безсумнівно, намагатиметься ще більше її скомпрометувати. Очолювана Трампом, пропутінська фракція Республіканської партії продовжує свій наступ на розум, не схильна розглядати наслідки своїх дій для США та Європи. Розчарування виникає від усвідомлення того, що цієї проблеми не могло б існувати, якби адміністрація Байдена, коли контроль над Конгресом все ще перебував під контролем демократів як у Палаті представників, так і в Сенаті, вжила заходів до виборів 2022 року. Відсутність рішучої допомоги, наданої Україні з самого початку, дозволила затягнути війну, що призвело до нинішніх обставин, коли спікер Майкл Джонсон зірвав усю цю справу до точки загрозливої поразки для України.

Застосування санкцій
Економічний тиск пропагувався як засіб обмеження зусиль країн-ізгоїдів щодо ведення війни, і, можливо, це певною мірою виявилося ефективним. Запроваджені заходи та ефективність їхнього виконання, здається, є необхідними елементами для їхньої ефективності. Росія розпочала агресивну дезінформаційну кампанію , щоб просувати ідею про те, що її економіка залишається стійкою перед обличчям західних санкцій. Дезінформація, що поширювалася в новинах та соціальних мережах, була помітна вже протягом кількох місяців після її вторгнення і продовжується безперервно. Все це створювало враження, що наслідки санкцій можна подолати навіть найближчим часом. Незалежно від того, чи було останнє тлумачення поточних обставин обґрунтованим чи ні, вплив міжнародних санкцій, природно, мав бути кумулятивним. Однак активне застосування допомогло б прискорити ефект разом із швидшими контрзаходами для подолання способів, за допомогою яких Росія намагалася обійти обмеження. Більш детальна інформація про економіку Росії описана в попередньому есе для кращого огляду її стану справ. Питання вилучення іноземних банківських активів Росії та її олігархів також розглядається як додаткове покарання, яке розглядається, і його можна розглядати як ще одне занепокоєння, яке просувається надто повільно.
Помилка, яка ще попереду
Для Путіна головне — Крим. Створення сухопутного коридору до Криму через схід України є другорядним, і, звичайно, повне підкорення України було б кінцевим досягненням для когось із його імперськими планами. Територія Криму має велике стратегічне значення як засіб проектування російської військової потужності в Середземне море, зокрема в його східний басейн. Його військові авіабази та чотири глибоководні морські порти — Севастополь, Феодосія, Керч та Ялта — є важливими активами, що забезпечують Росії безпосередню присутність у критичному геополітичному ландшафті на перехресті Європи, Азії та Африки.
Для України важливим є повернення її території, включаючи Крим, та забезпечення її подальшого суверенітету. Досягнення цих цілей вимагає не лише рішучого виведення російських військ, а й чогось набагато суттєвішого – усунення майбутніх загроз з боку Росії. Для цього поточний конфлікт має рішуче завершитися як у військовому, так і в економічному плані, щоб показати, що будь-яке повернення на поле бою буде неможливим для Росії без подальшого пошкодження.
Схильність Росії до авторитарного правління та її давня відданість націоналістичній темі, яка, здається, об'єднує її народ та інституції навколо центрального органу, що приймає рішення, повинні викликати постійні сумніви щодо її майбутнього напрямку. Катастрофічні рішення її лідерів протягом минулого століття та тепер її сумнівний нинішній стан справ свідчать про жахливі наслідки того, що рішення залишаються в руках зловісного або егоїстичного лідера, який не бажає досягати консенсусу. Перша та Друга світові війни були позначені очевидною некомпетентністю російських лідерів, царя Миколи II та Йосипа Сталіна відповідно, лише для того, щоб після цього відбулося нещасливе рішення Леоніда Брежнєва вторгнутися до Афганістану та жорстоке втручання Путіна в справи Чечні, Грузії, а тепер і України.
Стримування будь-якого повторення російської агресії є критично важливим за відсутності будь-яких серйозних спроб з боку Росії змінити урядовий нагляд, що свідчило б про її намір докласти справжніх зусиль, щоб бути частиною глобальної спільноти, що базується на правилах. В іншому випадку ситуація України вимагає, щоб вона стала членом Організації Північноатлантичного договору (НАТО), а Крим став базою НАТО в рамках угоди про ленд-ліз, що частково сплачує великий борг перед організацією за підтримку, яку вона отримала для захисту своєї території. Для досягнення такої мети потрібна мужність з боку США та НАТО, щоб зрозуміти реальну політику моменту та покласти край загрозі російської агресії. В іншому випадку історія зафіксує монументальну помилку століття.
Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2024. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.