Шанси Путіна (Частина 3) – Надії диктатора

Одна з великих істин історії полягає в тому, що великі обманщики також обманюють самих себе. – Джарон Ланьє

Альянси

Авторитарні лідери, що мають схожі погляди, схильні утворювати альянси, щоб гарантувати, що їхня поведінка, якою б корумпованою та жорстокою вона не була, принаймні знайде схвалення у своїх колег. Ці лідери, як правило, знаходять власне виправдання в ролі, яку вони відіграли в просуванні певної національної мети. Насправді ж вони піднялися до такого рівня, що дозволяє їм вдаватися до будь-якої форми аномальної поведінки, необхідної для досягнення цілей, які більше підходять їм самим, ніж їхнім країнам. Коли такі цілі знаходяться під загрозою, що неминуче трапляється, відчайдушний диктатор звертається до своїх авторитарних колег за підтримкою, сподіваючись, що вона буде доступна протягом усього періоду його проблем.

Для тих лідерів, які вирішили об'єднатися з такими, як Володимир Путін, ризики стали очевидними. Вплив економічних санкцій, обмеження доступу до фінансових мереж, заморожування іноземних активів, втрата морального статусу, відмова від майбутніх торговельних відносин та характер конкретних конфліктів, як у випадку вторгнення Путіна в Україну, мають довготривалі наслідки. Вони повинні сильно обтяжувати цих лідерів, коли вони самі стикаються із загрозами в міру розвитку їхньої власної національної динаміки. Така природа змін регіональних проблем, які змінюють заздалегідь визначені плани альянсів.

Трансляція промови Володимира Путіна до Росії 22 лютого 2022 року, за два дні до його «Спеціальної військової операції» – евфемізму його війни проти України. Фото: Рокас Теніс

Путін сподівається, що обставини складуться таким чином, щоб забезпечити йому бажану перемогу в Україні – що ганебний військовий глухий кут після двох років війни в Україні та значної деградації його військової машини буде подолано; що фінансова підтримка та підтримка у сфері озброєнь, яку надають Україні Сполучені Штати (США), Європейський Союз (ЄС) та інші країни, припиниться; що російська економіка переживе накопичений вплив міжнародних санкцій та конфіскацію банківських активів; що її нафтогазовий сектор зможе підтримувати норму прибутку, достатню для підтримки всіх його військових зусиль; що його етнічні меншини та, можливо, навіть його шановані етнічні росіяни не повстануть проти втраченої обіцянки майбутнього, і що вибори в США повернуть невдалого президента в особі Дональда Трампа. Його остання надія полягає в тому, щоб підтримка його союзників не зникла, коли їхня увага буде переключена на їхні індивідуальні національні та регіональні проблеми, а не на його.

Це ті елементи, які посилюють непередбачуваність моменту та загрожують досить слабкій владі Путіна щодо реальності. Захід, у свою чергу, повинен усвідомити, як ці поєднані елементи можуть проявитися. Існує тенденція поспішати з висновками щодо результату, зосереджуючись на розгортанні одного елемента в схемі цього конфлікту, не враховуючи стабільність усієї справи, відповідальної за нього.

«Демократична» Корейська Народна Республіка                                                                                        

Військова підтримка, яку Путіну вдалося забезпечити, значною мірою надається Корейською Народно-Демократичною Республікою (КНДР) та Іраном, які вже мають серйозні розбіжності зі США та Заходом загалом. КНДР, або, як її зазвичай називають, Північна Корея, залишається у постійній ізоляції та перебуває під санкціями з боку Організації Об'єднаних Націй (ООН) та США за свої ядерні та ракетні програми. Європейський Союз (ЄС) засудив її за військову співпрацю з Росією та низку поставок зброї в обмін на допомогу в розробці супутникових технологій та обіцянку сучасного військового обладнання в майбутньому. У найближчій перспективі Росія дозволила вивільнити 9 мільйонів доларів заморожених активів КНДР з однієї зі своїх фінансових установ, які, у свою чергу, будуть використані для купівлі російської сирої нафти. Росія, схоже, також надала КНДР засіб, за допомогою якого вона може обійти санкції ООН, що обмежують її економіку, надаючи їй доступ до банківських рахунків, які нібито сприятимуть необхідним фінансовим операціям та дозволять взаємодіяти з низкою країн, задіяних через російські зв'язки.

У відповідь на ці події США та ЄС запровадили санкції проти низки російських організацій, причетних до передачі балістичних ракет малої дальності та боєприпасів з КНДР, і вживуть подальших аналогічних заходів з часом, коли це буде доречно. Слід додати, що Росія порушує резолюцію Ради Безпеки ООН, яка забороняє країнам торгувати військовою технікою з КНДР. ООН вирішила не звинувачувати Росію в цьому порушенні, так само як вона не ставила під сумнів легітимність Росії у складі Ради Безпеки за її вторгнення в Україну у 2022 році та кілька звірств, які його супроводжували.

Підтримка лідером КНДР Кім Чен Ином вторгнення Путіна в Україну відповідає тому типу альянсу авторитарних режимів, який загрожує міжнародному порядку. Фото: Гога Шаттер

Однак існують більш прямі способи вирішення цієї несправедливості. Перший передбачає фінансові санкції та зростаючу витонченість, з якою Міністерство юстиції США (DOJ) спільно з Бюро промисловості та безпеки Міністерства торгівлі та Управлінням контролю за іноземними активами Міністерства фінансів підійшло до питання санкцій. Його здатність затягувати петлю навколо шиї тих організацій, комерційних та інших, які надавали таким країнам, як Росія та КНДР, можливості фінансувати свою зловмисну ​​діяльність або відмивати гроші, стає дедалі ефективнішою. ​​Використання сторонніх посередників, транзакційних партнерів та приховування ідентифікаційних даних кінцевих користувачів перебуває під дедалі більшою увагою. Експортний контроль, що обмежує доступ до технологій для російської оборонної промисловості та морського сектору, нафтопереробки, а також промислових і комерційних організацій, був запроваджений на ранній стадії. Зусилля Міністерства юстиції очолює міжвідомча правоохоронна цільова група KleptoCapture, яка співпрацює з міжнародними партнерами для подальшого впровадження економічних контрзаходів для ліквідації обманливої ​​практики Росії та її посередників.

Економіка КНДР за останні кілька років занепала , значною мірою через обмеження, пов'язані з COVID-19, та санкції ООН. Її валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2020 році впав на 4,5%, після чого відбулося подальше скорочення на 0,1% у 2021 році та 0,2% у 2022 році, але очікується зростання приблизно на 1% у 2024 році завдяки угоді про постачання озброєнь з Росією та постійним торговельним відносинам з Китаєм, на які припадало майже 97% загального обсягу торгівлі. Однак КНДР турбуватиме те, чи зможе Росія дозволити собі заплановані платежі, враховуючи зростаючу стурбованість щодо власної економіки. Це сталося через нездатність Росії підтримувати рівень експорту нафти і газу, який вона обіцяла собі у своєму бюджеті, внаслідок прямих нападів на її нафтогазову промисловість. В іншому випадку санкції ООН і США продовжуватимуть постійно позначатися не лише на Росії, але й на економіці КНДР, де ВВП на душу населення зараз становить лише 3,4% від ВВП Південної Кореї.

Інші фактори, які вплинуть на угоду Росії з КНДР щодо постачання озброєнь, цілком можуть включати якість озброєння, здатність фактично вчасно його постачати та підтримувати зусилля протягом тривалого часу. Росія нібито може виробляти лише 7% потреб своєї армії в артилерійських снарядах, що робить необхідним певну регулярність поставок. Сама звичайна зброя КНДР має сумнівну якість, що є наслідком нестандартних методів виробництва та поганих умов зберігання. Було показано, що вона ненадійна, і попередні звіти свідчать про те, що понад 50% її снарядів не досягають своєї мети, а 20% не вибухають. Постачання зброї може виявитися ще більшою проблемою.

Значна відстань відділяє КНДР від фронту на сході України – 4150 миль (6678 км). Найефективнішим засобом транспортування важких боєприпасів у цій ситуації є залізниця. Це створює проблему безпеки в такій країні, як Російська Федерація (РФ), де є кілька анклавів ворожих етнічних меншин, що займають землі на схід від Уральських гір і які обурені втратою людей зі своїх громад у війні Путіна проти України, а також давнішими проблемами, пов'язаними з байдужістю Москви до їхньої мови та культури. Залучення етнічних меншин Росією до військ було вкрай непропорційним порівняно з етнічними росіянами, і їхня кількість додатково відображена у списку жертв.

Додатковий дискомфорт для Росії створює вплив Служби безпеки України (СБУ) на проведення спеціальних операцій у віддалених районах РФ. Яскравим прикладом таких можливостей став вибух у листопаді 2023 року в Бурятії, республіці в Сибіру на північ від Монголії, на Байкало-Амурській залізниці, яка транспортує російську нафту та отримує військові вантажі з КНДР. Вибух зруйнував вантажний рух у Північному тунелі імені Бесселова довжиною понад дев'ять миль на ділянці Ітікіт-Окушикін Східно-Сибірської залізниці, яка також є основною лінією для імпорту з Китаю. Це був другий подібний інцидент, пов'язаний з тією ж залізницею.

Ісламська Республіка Іран

Іран та Росія утворили стратегічний альянс у 2022 році після вторгнення Путіна в Україну, після чого Іран почав постачати розвідувальні та самогубні безпілотники, які згодом були використані для знищення значної кількості мирних жителів . Іран продовжує постачати Росії ту саму зброю, незважаючи на звірства, які вона скоєла протягом останніх двох років. Це показує світові прийняття поведінки Росії в цій війні як певного виправданого, незважаючи на майже глобальне засудження . Рада Європейського Союзу засудила як неприйнятну військову підтримку Іраном незаконної війни Росії, зокрема за невибіркове використання безпілотників проти цивільного населення та інфраструктури України. Вона запровадила санкції проти шести осіб та п'яти компаній, причетних до виробництва безпілотників, заморожуючи їм активи, забороняючи поїздки до ЄС та забороняючи доступ до економічних ресурсів. Більш серйозним наслідком для керівництва Ірану буде прийняття власним народом такої аморальної поведінки, враховуючи їхню обізнаність про порушення прав людини з боку режиму .

Сам Іран стикається з регіональними та внутрішніми проблемами. Близький і Середній Схід протягом деякого часу переповнений бойовими угрупованнями, розкиданими по кількох країнах. Деякі з них пов'язані з урядовими режимами, тоді як інші зберігають головну відданість релігійним переконанням або сепаратистським цілям. Іран має зв'язки з багатьма з цих груп , які займаються терористичною діяльністю, головним чином з метою підриву територіальних претензій Ізраїлю та впливу США в регіоні. Іран був визнаний державою-спонсором тероризму Державним департаментом США у 1984 році, визначивши його Корпус вартових Ісламської революції – Сили Кудс (КВІР-КСІР) як засіб, за допомогою якого надається підтримка цим групам у здійсненні ними терористичних операцій. Сам Корпус вартових ісламської революції (КВІР) також був названий іноземною терористичною організацією Державним департаментом у 2019 році. Ці посередники – ХАМАС у Газі, Хезболла в Лівані, хусити в Ємені, Катаїб Хезболла та Асаїб Ахль аль-Хак в Іраку, Харакат аль-Нуджаба в Сирії, бригади Аль-Аштар та Сарая аль-Мухтар у Бахрейні – надають Ірану можливість заперечувати свою діяльність у регіоні, щоб уникнути відповідальності за неї. Участь Ірану в поточній кризі в Газі, у Сирії з її тривалою громадянською війною та в Ємені з загрозою для судноплавства в Червоному морі не залишилася непоміченою. Хоча регіональна геополітика забезпечила Ірану певну давно бажану безпеку в його безпосередньому оточенні, вона, безумовно, не є абсолютною, і його місце у світовій спільноті залишається проблемою для Ірану, яка навряд чи зникне.

Зустріч Росії з ХАМАС у Москві в березні 2023 року, за сім місяців до терористичної атаки на Ізраїль, свідчить про попереднє знання події та надію на затяжний конфлікт, який би втягнув Близький Схід. Така змова відвернула б увагу від незаконної війни Росії в Україні та відволікла б США . Нова ситуація, фактично, стала основою для політичних розбіжностей у Конгресі, що призвело до непотрібних суперечок, які поєднували закордонні зобов'язання США з власною прикордонною суперечкою. Ідея про те, що Іран вже надає матеріальну підтримку війні Росії, повністю відповідає інклюзивному плану створення такої глобальної нестабільності, якої вимагає Путін, що змушує безвідповідальний Конгрес США почати відступати від своїх зобов'язань щодо підтримки міжнародного порядку та зосередитися на своїх національних проблемах. Таку ж фірмову помилку зробив Захід у 1930-х роках, що призвело до вторгнення Німеччини та Росії до Польщі та розпочало Другу світову війну.

Однак Іран опинився дещо занадто тісно втягнутим у прямий конфлікт зі США через нещодавній напад на американську об'єкт у Йорданії. Напад було здійснено однією з його маріонетських воєнізованих груп, «Катаїб Хезболла», в Іраку. Удари у відповідь як США, так і Великої Британії по іранських маріонетках в Іраку, Ємені та Сирії зменшили їхній потенціал, і терміни припинення цих ударів не встановлені. Ситуація змушує Іран розмірковувати над тим, яким буде подальше послаблення його периферійного впливу в регіоні та скільки подальшої підтримки знадобиться для його поповнення. Ці роздуми відбуваються в той час, коли в США лунають протести щодо необхідності прямих ударів по самому Ірану.

Зустріч у Москві у вересні 2022 року з делегацією ХАМАС на чолі з її головою Ісмаїлом Ханіє. Пізніше, у березні 2023 року, відбулася аналогічна зустріч перед терористичною операцією ХАМАС в Ізраїлі у жовтні 2023 року. Фото: Рада Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації

Ускладнила поточну ситуацію Ірану нещодавня транскордонна перестрілка з Пакистаном, коли в середині січня він завдав ракетних ударів по пакистанській провінції Белуджистан, де розташоване антиіранське повстанське угруповання «Джейш аль-Аді». Невдовзі після цього Пакистан відповів у відповідь ракетними ударами та винищувачами, спрямованими по провінції Сістан-Белуджистан в Ірані, де діяли антипакистанські повстанці. Політичні та ідеологічні розбіжності між шиїтським теократичним режимом Ірану та переважно сунітським, але сектантським пакистанським режимом часом зробили відносини між двома країнами напруженими. Ситуація посилюється тіснішими відносинами, які Пакистан мав із суперниками Ірану – США, а також Об'єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ) та Саудівською Аравією. Більше того, тісніші зв'язки Ірану з суперником Пакистану – Індією роблять відносини особливо складними, і навряд чи вони вирішаться найближчим часом.

Щодо продажу Росії широко використовуваних Іраном безпілотників Shahed-136 за орієнтовною вартістю 193 000 доларів США за одиницю при замовленні 6000 безпілотників, то загалом Росія сплатила 1,75 мільярда доларів США золотими злитками за початкову закупівлю 6000 одиниць. Також може бути здійснена бартерна угода з обміну іранських безпілотників на російські літаки, включаючи винищувач Су-35 та штурмовий гелікоптер Мі-28, враховуючи труднощі, які Росія може мати з прямими закупівлями в поточному році. Безпілотники та інші боєприпаси були контрабандою ввезені до Росії двома способами: один - човном по Каспійському морю та розвантажений на російське військово-морське судно, а інший - іранською авіакомпанією, що створює вразливість під час транзиту, як у випадку з передачею озброєнь КНДР.

Великий об'єкт з виробництва військових безпілотників, розташований у центральному іранському місті Ісфахан, рік тому став мішенню підозрюваного ізраїльського удару безпілотника , причому Ізраїль, ймовірно, діяв у власних інтересах, а не безпосередньо допомагаючи Україні. Інші подібні події сталися в незвичайному скупченні інцидентів влітку 2020 року, включаючи вибух у червні на твердопаливному ракетному об'єкті та сховищі газу Ходжір на східній околиці Тегерана, ще один червневий вибух і пожежу внаслідок витоку газу в медичній клініці на півночі Тегерана, в результаті якої загинуло 19 людей, загадкову пожежу в липні, яка завдала значної шкоди на об'єкті збірки центрифуг для збагачення урану на іранському ядерному комплексі на південь від Тегерана, і масовий витік хлорного газу на нафтохімічному центрі у провінції Хузестан на південному сході Ірану, а також вибух і пожежа трансформатора на електростанції на південному заході Ірану, обидва в один день на початку липня. У квітні 2021 року стався ще один напад у вигляді відключення електроенергії від електромережі, що обслуговує об'єкт зі збагачення ядерного урану в Натанзі. У лютому 2024 року вздовж газопроводів, що з'єднують основні газові родовища в Каспійському морі з двома провінціями, розташованими в центральному та південному Ірані, сталися два значні вибухи. Їх пов'язують з терористичною діяльністю, що вказує на арабське сепаратистське угруповання в південно-західному регіоні Ірану, але не виключає й Ізраїль.

Приклад запущеного Росією іранського безпілотника «Шахед», відповідального за незліченну кількість смертей цивільного населення та знищення невійськової інфраструктури в Україні. Фото: Анело

Окрім невдалого зв'язку з Росією та КНДР, Іран залишається у стані конфлікту з власним народом щодо обмежувальної внутрішньої політики режиму щодо свободи слова, обмеження економічних можливостей та відсутності покращення рівня життя. До громадянських заворушень додався конфлікт щодо теократичної ідеології між Ісламською державою Ірак та аш-Шам (ІДІЛ) та сунітським бойовим угрупованням «Джейш аль-Адл» щодо територіальної незалежності, що сприяє тому, що Іран постійно перебуває під загрозою масових убивств та цілеспрямованих атентів. Напад ІДІЛ на шиїтську релігійну святиню в Ширазі на південному заході Ірану у жовтні 2022 року призвів до вбивства 15 людей та поранень 40 осіб, що сталося невдовзі після масових загальнонаціональних протестів проти режиму через вбивство Махси Аміні іранською «поліцією моралі» у вересні. Повідомляється, що протягом наступного року було вбито понад 500 людей, серед яких понад 70 неповнолітніх . На початку січня 2024 року в південно-східному іранському місті Керман терористи-смертники вбили 100 людей під час поминальної церемонії . Бойовики угруповання «Джейш аль-Адл» здебільшого атакували сили безпеки Ірану, викрадаючи або вбиваючи прикордонників, влаштовуючи вибухи терористів-смертників та встановлюючи вибухові пристрої. В результаті останнього нападу на поліцейську дільницю в грудні 2023 року загинуло 11 осіб, що стало кінцем року, протягом якого сталося кілька подібних нападів

Якщо не враховувати вплив дій кількох іноземних супротивників, рівень занепокоєння в іранському суспільстві сам по собі показує, що керівництво Ірану не здатне усвідомити реальність змін. До лютого 2022 року, за десять місяців до смерті Махси Аміні, 66% іранців вже мали негативну думку про Алі Хамейні, великого аятолу та верховного лідера Ірану, чия власна прихильність насправді становила лише 26%. Згідно з опитуванням 2022 року , проведеним нідерландським інститутом Gamaan, понад 60% іранців хотіли зміни режиму або переходу від «Ісламської Республіки» порівняно з лише 18%, які підтримували політичну систему в її нинішньому вигляді. Однак найбільш показовим було схвальне ставлення 64% респондентів до Мохаммеда Рези Пехлеві, який очолював країну до свого повалення в результаті Ісламської революції 1979 року та який виступав за відносини із Заходом.

А як щодо ставлення іранського народу до Росії? Індекс сприйняття демократії, проведений копенгагенським фондом «Альянс демократій » за 2022 рік , показав, що 50% насправді негативно сприймають Росію, і лише 15% мають щось позитивне сказати про свого північного сусіда. Переконлива більшість іранської громадськості вважає війну Росії проти України нелегітимною, хоча вона розділилася в думках щодо того, чи повинен Іран робити більше для протидії війні. Нещодавно виникли суперечки щодо підтримки Росією претензій ОАЕ на суверенітет над трьома нібито іранськими островами в Перській затоці – Великим і Малим Томбами та Абу-Мусою. Іран сприймав Росію як таку, що підтримувала ОАЕ з цього питання щоразу, коли проводився спільний саміт між Радою співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) та РФ, незважаючи на спроби Росії вийти зі скрутного становища, запевняючи Іран у своїй територіальній цілісності . Перед посольством Росії в Тегерані відбувся публічний протест через долю островів, а в редакційній статті міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров запитав: «Як можна назвати заяву Росії та арабських країн щодо трьох островів, як не лицемірством та подвійними стандартами у зовнішній політиці?» Ситуацію вважають принизливою для Хаменеї, тоді як іранці публікують у соціальних мережах звинувачення росіян у тому, що вони «завдали Ірану ножа у спину протягом кількох сотень років».

Чи може відбутися певне примирення із Заходом в результаті кількох поточних проблем, з якими стикається Іран у своєму нинішньому внутрішньому стані, його російських відносинах та впливі економічних санкцій, можна оцінити лише за тим, як ці проблеми взаємодіятимуть одне з одним з часом.

Китайська Народна Республіка

Відносини Китаю з Росією є більш тонкими, оскільки поки що немає помітного обміну важкого озброєння на готівку чи товари, хоча експорт китайських напівпровідників до Росії зріс більш ніж удвічі з часу вторгнення Путіна в Україну. З'являється все більше доказів того, що китайська електроніка потрапляє до російських систем озброєння; щонайменше 15% цих деталей вже були виявлені в російській зброї, такій як крилаті ракети, гелікоптери, іранські та російські безпілотники та інше озброєння до травня 2023 року. Державний департамент США запровадив санкції проти низки китайських фірм за допомогу російській технологічній компанії SMT-iLOGIC ухилитися від санкцій для отримання технологій для російської програми безпілотників.

Крім того, Китай надав Росії різноманітну нелетальну військову допомогу у вигляді захисного спорядження, такого як бронежилети та шоломи, а також технологій подвійного призначення. Тільки у 2023 році Росія придбала спеціальні дрони, які можна використовувати для наведення артилерійського вогню або оснащені тепловізійною оптикою для нічного спостереження, на суму понад 100 мільйонів доларів. Західні технології також таємно потрапили до Росії через китайський канал, причому понад 60% імпортованих компонентів російської зброї, як виявилося, надходять лише від американських компаній.

Новини такого роду не дуже узгоджуються зі спробою Китаю політично врегулювати війну Путіна, оприлюдненою рік тому, у січні 2023 року, яка виявилася радше набором принципів. План не містив жодних натяків на те, що Росія має відійти від окупованої української території, і звинувачував інші країни у «зловживанні односторонніми санкціями», а не у звинуваченні агресора. Ця заява також не мала успіху, коли посол Китаю у Франції Лу Шає згодом поставив під сумнів суверенітет колишніх радянських республік у заяві, в якій вказав, що такі країни, як країни Балтії та Україна, не мають «ефективного статусу в міжнародному праві», а потім помилився, заявивши, що Крим «спочатку був російським». Для уточнення, Кримом правили татари понад 300 років, перш ніж царська Росія анексувала півострів і перейшла до русифікації території. Радянська Росія за Йосипа Сталіна потім спробувала геноциду татар шляхом голоду, жорстокої програми депортації та масових убивств.

Зрештою, виявилося, що мирна ініціатива Китаю з її загальними положеннями була не що інше, як спроба перехитрити США, намагаючись продемонструвати свою здатність посередничати у великих конфліктах на світовій арені. Росія, звичайно, відреагувала позитивно, оскільки жодної чіткої критики її незаконного вторгнення в Україну не з'явилося, і, крім того, жодних суттєвих рішень не було запропоновано. І з того часу жодних не з'явилося.

Сі Цзіньпін з Китаю, який оголосив про свою підтримку незаконного вторгнення Путіна до суверенної України. Фото: TsvirPixel

Відмова Китаю засудити вторгнення з самого початку коштувала йому значної дипломатичної підтримки на Заході. Ситуацію погіршило те, що через кілька днів після висунення Путіну кримінального обвинувачення Міжнародним кримінальним судом у березні 2023 року Сі Цзіньпін здійснив раніше запланований візит до Москви, щоб продемонструвати свою підтримку Росії, встановлену під час попереднього візиту до Пекіна в лютому 2022 року, лише за кілька тижнів до вторгнення. Примітно, що ніби відкидаючи занепокоєння Китаю щодо використання ядерних загроз у його мирному плані, Путін оголосив у травні 2023 року про розміщення тактичної ядерної зброї в Білорусі. Схоже, що між двома країнами існує радше угода про транзакції, що ґрунтується на ворожій позиції щодо Заходу, ніж якесь реальне ідеологічне порозуміння, яке могло б змусити Китай надто глибоко втручатися у війну Росії.

Крім того, Китай має більш нагальні проблеми всередині своїх кордонів, з якими потрібно боротися. Стагнація економіки уповільнила її зростання, і очікується тенденція до зниження. Економічне зростання було швидким для Китаю, який виходив з бідності в 1970-х роках, але залишився на рівні країни з середнім рівнем доходу, а його зростання значно сповільнилося з моменту приходу Цзіньпіна до влади в 2012 році. За десятиліття попереду середньорічне зростання становило 10,5%, тоді як за десятиліття після цього воно становило в середньому 6,7%. Міжнародний валютний фонд (МВФ) очікує, що темпи знизяться до 5,4% у 2023 році, а потім до 3,5% у 2028 році. Безробіття серед молоді, старіння населення, проблемний ринок нерухомості, ослаблена продуктивність і млявий попит, що призводять до слабких споживчих цін, сприяли ситуації, коли фінансова система не здатна генерувати таке ж зростання кредитування, як раніше. Управління урядом кризою COVID з його політикою нульової толерантності придушило приватне підприємництво та зашкодило довірі споживачів. Іноземні компанії вийшли з Китаю, а прямі інвестиції стали негативними після 25 років.

Проблему посилює та, подібно до того, що сталося в Росії, Китай вперше з 1961 року зіткнувся зі скороченням населення: Національне бюро статистики повідомило про послідовне скорочення на 850 000 осіб у 2022 році та 2,08 мільйона (0,15%) у 2023 році, в результаті чого загальна кількість населення склала 1,409 мільярда. Частково скорочення стало наслідком скасування карантину через COVID у грудні 2022 року та прискореного поширення вірусу серед населення. Загальна кількість смертей згодом зросла на 6,6% до 11,1 мільйона у 2023 році, що є найвищим показником з 1974 року. Поряд із цим спостерігається зниження загального коефіцієнта народжуваності, при цьому середня кількість дітей, народжених однією жінкою протягом її життя, впала до рекордно низького рівня – 1,09 у 2022 році з 1,30 у 2020 році. Кількість новонароджених у 2023 році скоротилася на 5,7% до 6,39 народжень на 1000 осіб, що є зниженням порівняно з показником 6,77 народжень у 2022 році. Прогнозоване скорочення робочої сили та зростаючий тягар охорони здоров'я та потреба в соціальних витратах для населення, що старіє, розширять бюджетний дефіцит та збільшать боргове навантаження в найближчі роки.

Китай здебільшого залишатиметься спостережливим і, можливо, не заглиблюватиметься в безодню цієї війни в Україні, хоча він і неправильно оцінив наслідки прийнятих ним рішень. Залишається надто багато змінних, які потрібно врахувати, перш ніж буде визначено результат.

Авторитарне лідерство, попри видимість ефективності в процесі прийняття урядових рішень, здається, завжди поступається місцем просто поганому судження, оскільки лідери стають більш схильними до непогрішності, як тільки отримують необхідну абсолютну владу. Менш схильний вірити в необхідність врахування думок інших, режим, хоч і помилковий, зі своїм пропагандистським набором інструментів, тепер стає єдиним засобом вести свою нічого не підозрюючу націю до невизначеного майбутнього. Історія показала в обох світових війнах 20-гостоліття , що союз авторитарних режимів призвів до їхньої індивідуальної загибелі, але перед цим привів світ до хаосу, кровопролиття та горя в масштабах, які ніколи не були усвідомлені та якимось чином досі не пізнані.

Чи знову зазнають жахливої ​​невдачі ті, хто має засоби зупинити агресію Путіна та загрозу, яку вона становить для Європи, а отже, і для стабільності міжнародного порядку? Ці фактори залишаються важливими для обговорення цієї теми, переходячи до наступної та останньої частини.

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2024. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.