Орбан і популізм у Європі

Одразу за кордоном з Естонією, на російській території, стоїть дуже помітний знак із простим твердженням: «Росія не знає кордонів» – характерна для Росії самовпевнена бравада, покликана залякати меншу країну, яка твердо стояла на боці України у її нинішній війні з Росією; війні, за допомогою якої Росія чітко дала зрозуміти, що вона не поважає кордони суверенних держав. Це попередження для будь-якої країни поблизу – країн Балтії, Фінляндії, Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Молдови, Казахстану, Азербайджану, Вірменії, Грузії.

Країни поблизу Росії, де можуть виникнути конфлікти в результаті її імперіалістичних прагнень. Автор зображення: Пітер Гермес Фуріан

Зростаюче занепокоєння охопило Європу зсередини у вигляді правопопулістських настроїв, виражених, зокрема, в деяких східноєвропейських країнах. Прикладом цього є Угорщина, член Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС), де неліберальне управління поступилося місцем фактично авторитарному правлінню та дрейфувало до пропутінського табору. Незважаючи на те, що Угорщина зазнала руйнівних наслідків минулих агресій з боку сусідніх авторитарних режимів, зокрема нацистської Німеччини та Радянської Росії, правлячий політичний режим Угорщини обрав шлях, що тісніше об'єднує свою націю зі злочинним режимом, який знову загрожує добробуту континенту. Здається, що людство справді нездатне навчити наступні покоління про шкоду, завдану авторитарним керівництвом, обравши діяти за власними правилами, а не за правилами панівної мудрості в управлінні. Це нагадує надто поширений рефрен: « До цього не повинно було дійти... але ми дозволили цьому статися » .

Правопопулістська ідеологія, окрім свого соціального та фіскального консерватизму, ототожнюється з неонаціоналізмом. Вона прагне до обмежувальної імміграційної політики та використовує місцеві релігійні та культурні підтексти для посилення своєї популістської платформи, яка часто пропагує надмірну потребу в расовій чистоті. Рух здобуває прихильність завдяки антиістеблішментській риториці, штучно створеним антиелітарним настроям та протидії зовнішньому впливу. Екстремістське крило використовує публічну дезінформацію для підтримки свого порядку денного та підриву демократичного уряду з метою створення недовіри до його інституцій. Небезпека виникає, коли рух отримує владу уряду та трансформується в авторитарний режим, роблячи це або з самого початку у відповідь на штучно створену загрозу, як це було у випадку з підпалом Рейхстагу в нацистській Німеччині в 1933 році, або методично, як у неліберальній демократії, яка поступово підриває встановлені інституції, покликані пом'якшувати неналежне використання такої влади.

Методи знайомі. Публічні новини та думки обмежуються державними ЗМІ та надійними виданнями, державними чи приватними, які прагнуть підтримувати урядову пропаганду. Судова влада підпорядковується шляхом призначення лояльних до партії членів. Урядова законодавча влада послаблюється шляхом обмеження кількості місць, а решта місць заповнюється членами правлячої партії через виборчі зловживання. Організація державної безпеки реконфігурується та перетворюється на інструмент, що обслуговує потреби урядової виконавчої влади, а не на агентство, що займається суспільним та національним добробутом. Зрештою, найвища влада надається високоцентралізованій урядовій виконавчій владі шляхом конституційної реформи, що встановлює правову атрибуцію.

Віктор Орбан від Угорщини є цікавим прикладом політичної трансформації, коли обставини змушують змінювати платформу, щоб краще відповідати власному сходженню до влади. Саме воля до влади занадто часто переважає бажання служити, замінюючи її бажанням, щоб тобі служили. Коли ця влада стає абсолютною, вона швидко починає руйнувати основи належного управління, а разом з ними й добробут суспільства. Історія 20-гостоліття дає нам кілька прикладів, які це демонструють, від Муссоліні, Сталіна, Тодзьо та Гітлера до Мао Цзедуна, Пол Пота, Іді Аміна та тепер Володимира Путіна у цьому новому тисячолітті.

Орбан з'явився на політичній сцені в 1989 році як член «Фідес» («Альянсу молодих демократів»), антикомуністичної ліберальної студентської організації, коли країна все ще перебувала під радянським ярмом як країна Варшавського договору. Зухвала промова, в якій закликав радянські війська залишити країну та закликав до більшого самовизначення, привернула до Орбана увагу громадськості. У 1992 році він став віце-головою Ліберального інтернаціоналу, глобальної організації ліберальних політичних партій, заснованої в 1947 році. У 1993 році він став президентом «Фідес», а згодом очолював Комітет з питань європейської інтеграції з 1994 по 1998 рік. У той час Орбан прагнув тіснішого зближення із Заходом, прагнучи відійти від репресивної російської сфери впливу. У 1996 році він став головою Угорського національного комітету Нової атлантичної ініціативи (NAI), організації, що базується в рамках Американського інституту підприємництва та прагне зміцнити демократії, що охоплюють Атлантику.

Парламентські вибори 1994 року в пострадянській Угорщині стали поворотним моментом для Демократичної партії Орбана, коли вона посіла третє місце та призвели до повернення до влади. Результат спонукав Орбана та Фідес прийняти більш центристську правоконсервативну платформу. Недовіра до соціалістичного уряду Горна через непопулярні фіскальні та пенсійні реформи принесла Фідес успіх на виборах 1998 року. Отримавши лише 148 з 386 місць у Національних зборах, Фідес об'єднався з Незалежною партією дрібних фермерів, яка отримала 48 місць, та Угорським демократичним форумом з 17 місцями, щоб сформувати коаліційний уряд більшості.

Адміністративні зміни відбулися під керівництвом Орбана за відсутності будь-якої реальної партійної угоди, що призвело до скорочення кількості сесій, які могла проводити Національна асамблея, законодавчий орган країни. Це сталося попри звинувачення в тому, що цей крок знизить законодавчу ефективність парламенту та його нагляд за діями уряду. Окрім цього,

Орбан закріпив більшу владу в офісі прем'єр-міністра та спробував замінити парламентську процедуру, яка вимагала двох третин голосів, на процедуру, яка вимагала простої більшості. Останнє було скасовано Конституційним судом. Невдовзі бюрократія стала політизованою з більшою централізацією контролю та призначенням лояльних до партії прихильників на ключові адміністративні посади. Перші ознаки намірів Орбана в уряді та його схильності до виконавчої влади вже проявлялися на рубежі тисячоліть.

У 1999 році Угорщина разом з Польщею та Чехією вступила до НАТО. У 2000 році «Фідес» порвала з Ліберальним інтернаціоналом і приєдналася до Європейської народної партії (ЄНП), транснаціональної правоцентристської політичної партії, заснованої в 1976 році, яка до 1999 року стала найбільшою партією в Європейському парламенті. Тим часом в уряді на чолі з «Фідес» розгорталися незначні скандали, пов'язані зі схемами хабарництва, пов'язаними з військовим контрактом, та сумнівною діловою практикою, що призвело до розпаду правлячої коаліції. Уряд Орбана також звинуватили у використанні контролю над Національною радою з питань радіо та телебачення для просування свого політичного порядку денного та залякуванні незалежних мовників. До виборів 2002 рокукоаліцію на чолі з «Фідес» обійшла партія «Морська партія захисту правління», яка на той час все ще мала достатній вплив на ЗМІ. «Морська партія захисту правління» зберегла коаліційне правління і на наступних виборах 2006 року.

Національний референдум 2003 року за часів правління адміністрації MSZP проголосував за вступ до ЄС. Наступного року Угорщина отримала вступ до ЄС, остаточно завершивши свою інтеграцію в європейську спільноту як економічно, так і військово. Також у 2003 році «Фідес» об'єдналася з правою консервативною Християнсько-демократичною партією (Kereszténydemokrata Néppárt; KDNP) , щоб стати «Фідес-КДНП», щоб краще відповідати її оновленій партійній платформі. На виборах до Європейського парламенту 2004 року «Фідес-КДНП» фактично отримала 47,4% голосів, а 12 її кандидатів були обрані членами Європейського парламенту (ЄП), що свідчить про її стійкість в Угорщині.

На передвиборчому білборді Фідес-КДНП написано: «За війну. Ліві втягнуть нас у війну». У своєму посланні Орбан стверджує, що опозиція в Угорщині втягне країну в конфлікт з Росією, зайнявши позицію з ЄС і НАТО на підтримку України. З огляду на те, що його власний режим затягнутий у корупцію та має конфлікти із Заходом через війну, Орбан поставив під загрозу перспективи майбутнього фінансування ЄС, водночас збільшуючи енергетичну залежність від Росії, країни, яка погано підготовлена ​​до надання фінансової допомоги Угорщині. Будапешт, Угорщина (липень 2023 р.). Фото: Raketir.

Знаменитим геополітичним моментом на європейському ландшафті стала Декларація саміту НАТО в Бухаресті 2008 року, в якій було оголошено, що як Грузія, так і Україна будуть розглянуті на предмет членства, що непокоїло Володимира Путіна та спонукало Росію до вторгнення в Грузію того ж року. Російсько-грузинська війна спалахнула, коли Росія відкрила прямі відносини з сепаратистським керівництвом самопроголошених незалежних республік Абхазії та Південної Осетії в складі Грузії, обидві з яких не були визнані міжнародною спільнотою як такі. Орбан засудив російську агресію, хоча незабаром після цього його ставлення до Росії та Сходу помітно змінилося, залишивши багатьом розбиратися в таємниці цієї трансформації.

Глобальна фінансова криза 2008 року, що виникла у Сполучених Штатах (США), змінила геополітичний ландшафт, створивши сумніви щодо фінансової стабільності Заходу та змусивши деяких, як-от Орбан, звернутися до Сходу та, зокрема, до Росії. У той час економічний радник Орбана Дьордь Матолчі, як кажуть, переконав його, що глобальна фінансова криза 2008 року призведе до зсуву світової економіки із Заходу на Схід. До кризи 2008 року валовий внутрішній продукт (ВВП) Росії зріс на 6,4% у 2006 році, а потім, у 2007 році, досяг найвищого відсоткового зростання на 8,1% з часів розпаду Радянського Союзу в 1991 році, а потім зріс ще на 5,2% у 2008 році.

Орбан, здається, був особливо захоплений контролем Путіна над бізнес-елітою своєї країни. Він відвідав Росію та Китай наприкінці 2009 року, безпосередньо перед майбутніми парламентськими виборами в Угорщині, щоб зустрітися з Путіним та Цзіньпіном відповідно, і був тепло зустрінутий обома, попри те, що на той час був лише лідером опозиції.

На цьому етапі необхідно зробити крок назад, щоб звернути увагу на інцидент, що стався в 1994 році в пострадянській Угорщині, коли «Фідес» прагнув більшої значимості на політичній арені. Ця подія, можливо, стала початком низки подій, які згодом вплинули на ставлення Орбана до Росії у 2008 році. Відомий російський мафіозний діяч та політичний впливовий гравець Симеон Могилевич організував доставку великої суми готівки оперативнику в Будапешті. Посередником, відповідальним за переказ, був член мережі Могилевича, сам підозрюваний у торгівлі зброєю та наркотиками, Дітмар Клодо. Відеозапис передачі готівки Віктору Орбану був знятий непомітно в приміщенні та переданий Могилевичу для безпечного зберігання. Як це типово для таких кіл, таке майно буде корисним, якщо власнику знадобиться як важіль, щоб вийти з ще невідомої небезпечної ситуації.

Отже, саме такий випадок виник у 2008 році, коли Могилевич опинився під серйозною юридичною загрозою, звинувачений у ухиленні від сплати податків у Росії. В обмін на своє звільнення, нібито, він передав компрометуючі відеозаписи Федеральній службі безпеки Росії (ФСБ), а отже, і Путіну. Незважаючи на надані деталі, інцидент залишається підтвердженим недоступними наразі архівними доказами ФСБ. В іншому випадку, на Заході з'явилися письмові свідчення під присягою, підписані Клодо , які засвідчують передачу готівки

Актуальність такої інформації, яка вказувала на причетність Орбана до транзакційної угоди з російською мафією, можливо, є лише однією з низки вразливостей, нібито задокументованих російською розвідкою та наявних у розпорядженні Путіна. Інші ж, ймовірно, викривають Орбана та його тестя, Іштвана Леваї, як інформаторів угорської державної безпеки, коли Угорщина перебувала під радянським впливом. Загалом, існування такої компрометуючої розвідки в руках Путіна створює проблему для Орбана, якщо врахувати союз його режиму з Росією, який стався дещо раптово у 2008-2009 роках. Цю серію подій слід розглядати в повному контексті інших визначних подій, що відбувалися в той час і які могли вплинути на зсув на схід.

Угорська громадськість на момент виборів 2010 року також втомилася від правлячого уряду на чолі з партією «MSZP» та його прем'єр-міністра Ференца Дюрчаня, який пішов у відставку у 2009 році на тлі скандалу щодо неналежного управління економікою країни. Партія Орбана «Фідес-КДНП» повернулася до влади, отримавши конституційну більшість у парламенті. Його «кампанія ненависті» 2010 року, як її називали, мала мало спільного з політичним порядком денним, а радше була позначена ксенофобською риторикою, пов'язаною з іммігрантами, расистськими образами, гомофобними гаслами та закликами до відновлення смертної кари, що викликало суспільні настрої. З самого початку свого правління Орбан уникав економічної політики ЄС та займав позиції, що підтримувалися в угорських націоналістичних колах, які давно відчували обурення щодо Європи за виконання Тріанонського договору 1920 року, який завершив воєнні дії між Угорщиною та союзниками після Першої світової війни.

Договір суттєво скоротив довоєнну територію Угорщини, поступившись Словаччині та Малоукраїнській Русі Чехословаччині, Хорватії новому Королівству сербів, хорватів і словенців, яке пізніше стало Югославією в 1929 році, а Трансільванії Румунії, що створило іредентистські настрої серед багатьох націоналістів.

Політична карта Угорщини з позначенням її національних кордонів із сусідніми країнами, важливих міст зі столицею Будапештом, а також річок та озер. З часів Тріанонського договору (1920) країна залишається країною, що не має виходу до моря. Автор зображення: Пітер Гермес Фуріан

Саме під час цього другого терміну Орбан оголосив про свій намір не лише відмовитися від впровадження західної економічної ідеології, а й наслідувати та розвивати зв'язки з Росією, Туреччиною та Китаєм. Новий економічний план передбачав скорочення бюджетного дефіциту шляхом оподаткування та реструктуризації пенсійного плану. Було запроваджено банківський збір на загальні активи та проведено значну націоналізацію банківського сектору для зменшення залежності від іноземних банків. Однак такі державні банки в політично домінованому уряді мали ймовірність спрямовувати кредитування тим структурам, яким віддавав перевагу режим. Так само стратегічні активи, такі як нафта, мали почати націоналізуватися, а потім спрямовуватися до переважних приватних структур. У деяких секторах були створені національні монополії, що підривало конкуренцію, як-от створення нової мережі тютюнових магазинів, яка дозволила б створити можливості для сімейного бізнесу. Як і можна було очікувати, прихильникам партії Фідес-КДНП було надано перевагу в наданні тютюнових концесій , а ті, хто мав зв'язки з опозицією, були прямо виключені з розгляду. Було запроваджено «Схему фінансування зростання» (СФЗ), яка надає державні кредити для полегшення накопиченого боргового тягаря на малий бізнес, спричиненого рецесією 2008 року.

Економічне зростання супроводжувалося збільшенням ВВП на 3,5% до першого кварталу 2014 року, а також значним скороченням дефіциту бюджету нижче 3% ВВП до 2013 року, що є найнижчим показником в посткомуністичній історії Угорщини. Ще одна перемога на виборах 2014 року надала Орбану додатковий політичний мандат для продовження його економічної політики , розширивши свою систему державного управління доходами, включивши часткове взяття на себе кредитного ризику центральним банком та надання допомоги з боргами вразливим домогосподарствам-позичальникам. Програми громадських робіт створили можливості працевлаштування для менш освічених працівників.

Подальший зсув у бік Росії став очевидним завдяки значному стратегічному партнерству для розширення ядерного об'єкта, а також кредиту, наданого Росією, у розмірі 13,9 мільярда доларів, що становить 12% ВВП Угорщини. Станція з чотирма реакторами мала б забезпечувати 40% потреб Угорщини в електроенергії. Угода з Росією 2022 року на аналогічних умовах передбачає будівництво двох нових реакторів в Угорщині. Поставки природного газу з Росії до Південно-Східної Європи, включаючи Угорщину, здійснюються через нещодавно побудований трубопровід «Турецький потік» , який обходить Україну, позбавляючи її транзитних платежів, які раніше нараховувалися шляхом проходження через раніше діючий трубопровід. Зараз Угорщину турбує залежність від Росії задоволенню своїх енергетичних потреб як шляхом постачання викопного палива, так і шляхом технологічної підтримки своєї ядерної промисловості.

Завдяки своїй нещодавно встановленій та тривалій законодавчій владі над наступними виборчими циклами та успіхам на виборах 2014, 2018 та 2022 років, Орбан змінив конституцію країни на свою користь та значно скоротив кількість місць у парламенті, щоб забезпечити збереження електоральної більшості своєї партії, подібно до аналогічних намірів у путінській Росії. Антисемітизм проник у постійну політичну риторику разом із запереченням проти «пропаганди» західноєвропейських лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та квірів (ЛГБТК) та ксенофобських ставлень до іммігрантів. Він також заслужив собі звання «хижака свободи преси» за своє репресивне ставлення до незалежних ЗМІ, побудувавши державну медіаімперію, яка реагує на «правду» в інтерпретації партії. Контроль над 80% угорських ЗМІ знаходиться в руках правлячої партії, тоді як інші приватні джерела ЗМІ були повністю замовчені. Поширення будь-якої «неправдивої» інформації було криміналізовано, а незалежних журналістів прослуховували та переслідували.

Окрім протидії Орбана наданню допомоги Україні, його відмови дотримуватися санкцій ЄС проти Росії та відкритої підтримки виправдання Путіним незаконного вторгнення до суверенної держави, він брав участь у вирішенні поточної міграційної проблеми Європи, сприяючи потоку нелегальних мігрантів з Угорщини на сусідні території України та Сербії. Створення прикордонних криз шляхом сприяння масовій міграції людей із зон конфліктів до Європи та США є однією з найбільш улюблених схем гібридної війни Путіна, спрямованої на дестабілізацію країн шляхом створення соціальної ворожнечі. Так сталося, коли його інша регіональна маріонетка, білорус Олександр Лукашенко, намагався форсувати пропуск мусульманських мігрантів на білорусько-польському кордоні у 2021 році напередодні вторгнення в Україну.

Подальше занепокоєння викликає потенційне розкриття конфіденційного листування ЄС та НАТО російській розвідці, якщо воно потрапить до рук путініста, такого як Орбан. Режим Орбана у 2013 році почав дозволяти іноземцям купувати «облігації на проживання» за 300 000 євро. Це, у свою чергу, давало можливість придбати одну з угорських «золотих віз» ще за 60 000 євро для в'їзду до Шенгенської зони ЄС. Програма нібито дозволяла б агентам Служби зовнішньої розвідки Росії отримати прикриття іноземної країни для в'їзду до ЄС. Програма набула чинності у 2013 році та завершилася через чотири роки лише після заперечень, висловлених ЄС, але не раніше, ніж компанії, тісно пов'язані з партією Фідес Орбана, заробили близько 41 мільйона євро. Будапешт, здається, став регіональним логістичним центром російської розвідки, а агентство національної безпеки Угорщини, схоже, не надто стурбоване доказами російського хакерського вторгнення в власне Міністерство закордонних справ з 2012 року.

Що ж сказати про те, де опинилася Угорщина після 13 років поспіль авторитарного правління за режиму Орбана? За даними Transparency International, Угорщина зараз вважається країною з найгіршим рівнем корупції в ЄС. Не дивно, що Росія, відома своєю відсутністю підзвітності уряду, посідає значно гірше місце, ніж Угорщина, з одним із найнижчих результатів у Східній Європі. Конституційні зміни Орбана 2011 року централізували виконавчу владу, послабили Конституційний суд, зменшивши його повноваження над виконавчою владою уряду, обмежили громадянські свободи, обмежили свободу слова та, зокрема, придушили незалежну пресу.

Жахливим прикладом авторитарного керівництва стало неефективне управління пандемією COVID-19, коли, спочатку ігноруючи проблему, схильність Орбана до відсутності прозорості дозволила йому підірвати належний процес моніторингу поширення хвороби. Роблячи це, він перешкоджав можливості оцінити ефективність вимог щодо регулювання охорони здоров'я та можливості ресурсів охорони здоров'я, необхідних для подолання зростаючої кризи. Потім йому вдалося скористатися ситуацією , залучивши давнього друга та колишнього монтажника газових та водопровідних труб Лорінца Месароша як третьої сторони для замовлення апаратів штучної вентиляції легень, тестових наборів та обладнання для виготовлення масок з Китаю, що мало б підтримати зусилля у боротьбі з пандемією. Партія «Фідес» повідомила про вартість цих необхідних речей у розмірі 210 мільйонів форинтів (684 000 доларів США), тоді як сусідні країни змогли сплатити лише еквівалент 21 мільйона форинтів, закупивши їх у того ж джерела. Це сталося в контексті надання ЄС значних коштів Угорщині на підтримку її економіки під час пандемії та необхідних закупівель, пов'язаних з боротьбою з нею.

Проблему ще більше погіршило те, що тестування на COVID було обов'язковим лише за наявності безперечних клінічних ознак, що перешкоджало достовірній оцінці фактичної кількості інфікованих людей та продовжувало поширювати хворобу. У той час як Центр контролю та профілактики захворювань (CDC) оцінював, що помре лише від 0,5% до 1% інфікованих, наслідок цього, за даними Угорщини, помирає від 5% до 50% інфікованих. Коли пандемія здавалася більшою загрозою, ніж було зрозуміло, парламент Орбана, контрольований партією «Фідес», проголосував за прийняття закону про введення надзвичайного стану, що дозволяє йому правити за допомогою декретів. Як і у випадку з Путіним, пандемія вважалася легким шляхом для подальшого зміцнення влади. Це дало Орбану повноваження призупинити роботу парламенту, якщо він вважатиме це необхідним, та ув'язнити будь-кого, хто поширює інформацію, яку режим вважає неправдивою. Крім того, це надало Орбану можливість запроваджувати обмеження на надання притулку, втручатися в діяльність незалежних ЗМІ, дискримінувати ЛГБТК-спільноту та підривати права жінок. Через 2,5 місяці було прийнято новий закон, який скасував надзвичайний стан, але також надав уряду можливість відновлювати правління шляхом декрету, коли він оголошує надзвичайний стан у сфері охорони здоров'я. Нечіткість законодавства, природно, збільшила потенціал для перевищення повноважень та зловживання владою з боку уряду.           

Зі зростанням кількості випадків COVID, як і слід було очікувати за відсутності належного відстеження пандемії, Орбан закрив кордони Угорщини у вересні 2020 року, посилаючись на іноземне забруднення як причину, замість того, щоб визнати власне неефективне управління ситуацією. Роблячи це, він придушив туристичну галузь , яка особливо вигідна Будапешту, з малої причини, окрім можливого покарання його мера Гергея Карачоня. У 2019 році Карачонь несподівано переміг чинного політика від Фідес на виборах мера, подолавши методи, які Фідес зазвичай використовував для забезпечення свого постійного впливу на столицю. Блокування кордону також послужило бажанню Орбана знову обмежити притулок для іноземців в Угорщині, знову ж таки порушивши верховенство права, встановлене ЄС.

План Орбана щодо посилення державного контролю над економікою включав суттєву націоналізацію банківського сектору, що породжує загрозу політично впливової практики кредитування на користь правлячої партії. Такі домовленості зазвичай ігнорують належні регуляторні процедури, що призводить до відкритої та постійної корупції. ЄС інвестував значні кошти у відродження економік східноєвропейських країн, що перебувають у занепаді, для створення самозбережуваних підприємств, здатних конкурувати на регіональному та глобальному рівнях. На жаль, ці зусилля відкрили можливості для корумпованого режиму, такого як режим Орбана, перенаправляти кошти на покращення власного становища та становища своїх окремих членів та лоялістів, а не на забезпечення значного подальшого зростання всередині країни. Так сталося в Угорщині часів Орбана, де майже 70% зростання ВВП забезпечено за рахунок фондів ЄС.

Режим особливо використовував інфраструктурні проекти, завищуючи ціни на матеріали та зарплати робітників, щоб обдурити ЄС на 30-40% отриманих коштів. Знову ж таки, ім'я Лорінча Месароша, близького друга Орбана, виходить на перший план як щасливого бенефіціара. Колишній трубопроводчик перетворився на власника будівельної компанії та отримав права на 486 мільярдів форинтів (2,43 мільярда доларів США) державних контрактів між 2010 і 2017 роками, 83% з яких надійшло від ЄС.

Помітним роком у статках Месароша став 2018 рік, коли було укладено контрактів на понад 245 мільярдів форинтів (906 мільйонів доларів США), понад 90% з яких профінансовано ЄС. Для порівняння, очікується, що більші та набагато досвідченіші підрядники у Західній Європі зароблятимуть еквівалент 300 мільйонів форинтів за таких самих можливостей. З зарплатою в 30 мільярдів форинтів (84 мільйони доларів США) на рік протягом десятиліття Месарош став одним із двох найбагатших людей Угорщини. Компанія, що належить його нащадку, також отримувала контракти на проекти державної інфраструктури, один з яких – без тендеру від футбольного фонду, очолюваного самим Месарошем. В іншому випадку компанія мала вражаючий, дехто сказав би, неприродний, успіх у виграші високовартісних державних тендерів, отримуючи щоденний прибуток понад 3000 євро.

Зять Орбана, Іштван Тіборч, співвласник компанії, що спеціалізується на технологіях вуличного освітлення (Elios Innovativ Zrt), потрапив під розслідування Європейського бюро з боротьби з шахрайством (OLAF) за низку порушень та «конфлікт інтересів» у контрактах на 35 проектів громадського освітлення, що фінансувалися ЄС. Кілька з цих проектів, укладених між 2011 і 2015 роками, мали лише одного учасника торгів, і заявки, схоже, були оформлені таким чином, що дозволили компанії виграти. ЄС продовжив розслідування після того, як сама Угорщина припинила своє розслідування, незважаючи на те, що звіт OLAF містить вагомі докази «шахрайських порушень» щодо нецільового використання коштів ЄС.

На передвиборчому білборді Фідес-КДНП написано: «Збережемо мир і безпеку Угорщини», можливо, це спроба стверджувати, що, перетинаючи паркан між ЄС та Росією, Орбан сподівається зберегти баланс між Заходом і Сходом, а не сперечатися про правильне і неправильне відповідно. Будапешт, Угорщина (березень 2022 р.). Фото: Raketir.

Ніхто не заслуговує більш на загальне осудження, а тим більше на кримінальне переслідування, ніж Володимир Путін. Кілька членів його режиму, включаючи російських військових, фактичних порушників військових конвенцій та винуватців злочинів в Україні та Сирії, заслуговують на подібне покарання, подібне до того, яке здійснив Міжнародний військовий трибунал на Нюрнберзьких процесах 1945-1946 років. Окрім Росії, ті країни, які зараз також перебувають під фактичним авторитарним керівництвом і які виступили на підтримку ініціативи Путіна, доводять свою подібність своєю внутрішньою поведінкою та своїми діями в геополітичному плані. Не менш показовою є привабливість деяких популістських рухів в інших країнах, включаючи США, Канаду та Європу, які захопилися атрибутами авторитарного правління. Їхні аргументи створюють ілюзію того, що всемогутня центральна виконавча влада має більші можливості вирішувати спільні суспільні проблеми з більшою та більш негайною ефективністю. Частково це може бути правдою, але точно не все, і шлях уперед рідко віщує щось добре для цього суспільства та його нації.

Діти нацистської Німеччини демонструють салют Зіг Хайль як вираз Gleichschaltung, згідно з яким усі форми суспільства через свої інституції зобов'язані дотримуватися нацистської ідеології, продиктованої їхньою пропагандою. Фото: meunierd

Скочення більшовицької Росії до своєї спотвореної версії комуністичного правління у 1920-х і 30-х роках призвело до сталінської диктатури і не набагато краще почувалося і за радянського правління, аж до неминучого розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Захоплення комунізмом стало очевидним не лише в Китаї, а й на всьому Заході, включаючи США, де Волтер Дюранті з New York Times повідомляв про історію успіху Сталіна, тоді як Україна, керована Радянським Союзом, постраждала від голоду 1932-1933 років, який за його правління забрав життя мільйонів людей. І так само, здавалося, сталося з італійцем Беніто Муссоліні та його фашистською спільнотою в 1920-1930-х роках, коли він спочатку запровадив зміни, які, здавалося, забезпечили те, що обіцяли популістські настрої. Італія згодом опинилася на боці нацистської Німеччини та ступила у прірву Другої світової війни. Його відплата прийшла з публічною стратою Муссоліні в 1945 році. У 1920-1930-х роках Німеччина також опинилась у вихорі націоналістичного популістського руху, який висував суспільні образи, для яких, здавалося, було готове рішення в нацистській доктрині Гітлера. Подібним чином нацистська ідеологія викликала рухи в США та Великій Британії , що дало поштовх ідеї про те, що авторитарні ідеали обіцяють кращі результати, ніж те, що забезпечувала відповідна країна у своєму нинішньому стані.

Минуло сто років від початку вищезгаданих злощасних політичних рухів, і ми дійшли до чергової війни в Європі, розв'язаної ще одним російським авторитарним правителем, який, як виявилося, є нащадком попередньої радянської злоякісності. Риторика, сповнена ненависті, корупція, дезінформація, зрада, войовничість і смерть слідують за цими режимами, які тримаються при владі надто довго, достатньо, щоб стримати обіцянку кращого життя для наступних поколінь. Бажання Віктора Орбана грати на Заході, водночас стаючи на бік Сходу , є надто очевидним і змусить його націю стати залежною від ще більш корумпованого російського режиму, який зрештою не дбатиме про її благополуччя.

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2024. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.