Внутрішній Путін (Частина 1)

Протягом останнього століття російські лідери, за винятком одного, намагалися представити себе перед власним урядом і народом завдяки тому, наскільки добре вони вели конфлікт із Заходом. Іншими словами, вони залишалися відданими ідеї, що військове та глобальне територіальне панування над Сполученими Штатами (США) було першорядним у їхньому сприйнятті помилкової та грубо переоціненої гонки за верхівку, яка занадто часто залишала позаду добробут свого народу. Авторитарне керівництво під виглядом радянської комуністичної держави з її зосередженістю на зростанні своєї військово-промислової могутності, зрештою, призвело до економічного краху їхнього режиму та, разом з ним, до розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Воно зробить те саме і в поточному столітті.

Володимир Путін належить до минулого і своєю поведінкою поглинутий ідеєю Росії як імперіалістичної держави. Як це вже буває, йому потрібне щось зовнішнє, що можна було б ненавидіти, аби відвернути увагу від його більш очевидного обов'язку як розпорядника нації, яка вкрай потребує відновлення. Замість того, щоб піклуватися про її внутрішній добробут у світовій спільноті, яка прагне справжньої співпраці з таких важливих питань, як торгівля, довкілля, зміна клімату, постачання продовольства та безпека, Путін обирає жорстоку поведінку минулого ганебного сталінського режиму та бачення темного майбутнього продовження глобальних заворушень заради повернення певної копії примарної слави царської Росії.   

Єдиною характеристикою, яка лежить в основі всіх інших щодо сучасного стану справ у уряді Росії, є глибоко вкорінена корупція. Поширена за часів минулого комуністичного режиму, вона знову призвела до підриву ефективності чинного уряду у веденні державних справ та послабила його інституції, включаючи військові. Путін визнав проблему, не уточнивши, що саме він просто переналаштував та увічнив давню російську урядову практику хабарництва , і, незважаючи на заяви про спроби вирішити цей стан справ, незначного прогресу досягнуто, особливо на найвищих рівнях, де відбуваються найгірші злочини.

Більше того, Росія експортувала свою корупцію для досягнення стратегічних цілей у своїй зовнішній політиці шляхом підриву демократичних інституцій в інших країнах, що стало очевидним у США на виборах 2016 року та у Великій Британії, що продемонструвався на референдумі про незалежність Шотландії 2014 року, референдумі про Brexit 2016 року та загальних виборах 2019 року. Мабуть, найбільший іноземний корупційний вплив Росія мала в Україні, де, окрім проникнення російських кримінальних елементів, зусилля щодо контролю над її політичним та виборчим процесом успішно забезпечили обрання на посаду президента у 2010 році пропутінської маріонеткиВіктора Януковича. Зрештою, Янукович виявився небажаним для українців через свою вірність Росії, дії проти волі населення та вчинення корупційних урядових практик. Його було усунуто під час революції на Майдані 2013-14 років, що призвело до майже негайного та відверто незаконного втручання Путіна в Крим та його подальшого вторгнення на схід України.

До свого вступу на посаду президента в січні 2000 року Путін вже мав зв'язок з усталеними російськими кримінальними елементами, тісно пов'язуючи їх з операціями, що проводилися його Федеральною службою безпеки (ФСБ), директором якої він був за часів президентства Бориса Єльцина. Уряд Єльцина 1990-х років загруз у хаосі економічного переходу Росії від величезного державного підприємства до переважно приватної власності на численні галузі промисловості та послуги, що призвело до економіки, контрольованої, значною мірою, відносно невеликою кількістю заможних людей та ненажерливою жадібністю.  

Потреба в корпоративній безпеці надала нещодавно криміналізованій ФСБ можливість проникнути в реструктуровану економіку та забезпечити такий стеження, яке було необхідним Путіну для досягнення порозуміння з корпоративними лідерами щодо того, що вони зрештою звітуватимуть перед ним, коли йому знадобиться їхня співпраця. Путіну вдалося повернути під державний контроль значну частину найприбутковіших галузей промисловості Росії, і таким чином він надав собі, своєму близькому оточенню та урядовцям засоби для отримання прибутку від транзакцій, що відбуваються між державою та приватними компаніями. В іншому випадку регуляторні стандарти та судовий нагляд були пошкоджені в процесі , що сприяло механізму жадібності. Подальші дії призвели до нездатності Росії відповідати та підтримувати універсальний суспільний стандарт, що відповідає розвиненому світу, та забезпечувати основні потреби свого народу.

Система охорони здоров'я слугує розумною відправною точкою для вивчення добробуту цієї країни, яка охоплює територію площею 6,6 мільйона квадратних миль та населенням 144 444 359 осіб. Величезні розміри цієї суходолу призвели до вкрай незбалансованого рівномірного надання територіальних медичних послуг та хронічної проблеми через брак державного фінансування, особливо за часів правління Путіна. Витрати на охорону здоров'я у відсотках від ВВП коливалися від 4,75% до 5,36% між 2000 і 2018 роками, що значно нижче середнього показника по Європейському Союзу (ЄС) у 10% і навіть нижче витрат радянської епохи 1960-х років. У звіті Bloomberg , як і очікувалося, російська охорона здоров'я посіла останнє місце серед 55 розвинених країн.

Інтер'єр коридору міської лікарні, 2015, Балашиха, Росія. Фото: Балакате

Повідомляється, що понад 17 500 міст і сіл не мають жодної медичної інфраструктури. Тринадцять російських територій не мають психологів та соціальних працівників для лікування психічних захворювань, а третина психіатричних лікарень вважається антисанітарною. Встановлена ​​система загальної медичної допомоги також виявилася неадекватною для більшості своїх жителів у цьому контексті, їй приділяється лише епізодична увага, коли це вважається політично доцільним. Вона не забезпечує покриття більшості видів лікування, які вважаються життєво важливими, залишаючи пацієнтів та їхні родини обтяженими повною вартістю наданих послуг.

Приватне страхування, схоже, залишається необхідністю, проте лише 5% росіян мають його, оскільки не можуть собі дозволити витрати, і уряд не вживає жодних зусиль для виправлення ситуації. Підкуп працівників державної служби для надання базової медичної допомоги не є рідкістю, згідно зі звітом «Глобальний барометр корупції» , за оцінками, 27% усіх випадків по всій країні змушені піддаватися цій практиці. Індекс сприйняття корупції за 2022 рік, проведений Transparency International, поставив державний сектор Росії на 137-е місце зі 180 країн. Відповідно, Генеральний прокурор Росії визнав організацію «небажаною» за її діяльність, звинувативши її у втручанні у внутрішні справи держави та певним чином у створенні загрози її «конституційному ладу та безпеці». Внаслідок цих кількох факторів система охорони здоров'я Росії посіла 58 місце з 89 в Індексі охорони здоров'я країн, які вважаються такими, що мають достатні засоби для забезпечення медичного обслуговування своїх громадян за 2021 рік.

Нещодавня пандемія COVID-19 у Росії була зустрінута таким самим невмілим раннім втручанням виконавчої влади, як і у США, що призвело до катастрофічних наслідків та, за повідомленнями, 1 029 180 додаткових смертей серед росіян протягом 2020 та 2021 років. Державні витрати у відсотках від ВВП зросли до 7,6% у 2020 році, коли пандемія досягла свого апогею, а показники смертності в Росії були одними з найвищих у світі. Витрати впали до 6,5% у 2022 році, що подібно до показників радянських часів, незважаючи на нещодавній досить значний тягар жертв, спричинений війною Путіна в Україні, розпочатою наприкінці лютого 2022 року.

До основних причин смерті в Росії за рангом протягом першого десятиліття правління Путіна належали хвороби серця, інсульт, травматичні ушкодження, рак легенів та отруєння. З урахуванням чисельності населення того часу, порівняння зі США дає уявлення про відносний стан здоров'я та надання медичної допомоги в кожному суспільстві. Хоча хвороби серця посідали перше місце в обох країнах, пов'язана з ними смертність у Росії була більш ніж утричі вищою, ніж у США, тоді як інсульт, що посів друге місце, був майже в сім разів вищим. Травма, що спричинила смерть, посідаючи третє місце в Росії з більш ніж шістьма разами вищою захворюваністю, посідала 21місце в США. Аналогічно, отруєння в Росії посіли 5-е місце, майже в чотири рази перевищуючи захворюваність у США, де вони посідали 20-е місце як причина смерті. Ці дві останні причини викликають серйозні занепокоєння, пов'язані з державною політикою та регуляторними питаннями в Росії, а не просто з наданням медичної допомоги. Ще однією особливістю, яка демонструвала постійну недостатню увагу, були зусилля, спрямовані на лікування ВІЛ-інфекції та синдрому набутого імунодефіциту (СНІДу) як причин смерті. У Росії ці показники посіли 6-е місце , де кількість смертей у 2009 році була більш ніж у 8,6 раза більшою, ніж у США, де вони посідали 34-е. Кількість смертей, пов'язаних з 10 основними причинами смерті в Росії у 2009 році, становила більш ніж 3,4 раза більше, ніж від тих самих причин у США.

У промові на медичній конференції 2011 року Путін пообіцявяк головний пріоритет покращити медичне обслуговування, збільшити тривалість життя та знизити смертність, визнаючи скорочення населення на той час. Подібні обіцянки давались і в попередньому десятилітті. Хоча кошти спрямовувалися на ці зусилля, значна частина була спрямована на закупівлю обладнання та будівництво нових закладів без належної уваги до навчання персоналу, організаційних удосконалень, заробітної плати, поширених регіональних дисбалансів, заходів охорони здоров'я, профілактики та контролю за фінансуванням системи охорони здоров'я. Ці проблеми виявилися не лише через недостатнє виправлення існуючих проблем охорони здоров'я, але й з початком пандемії COVID-19 у 2019-2020 роках.

Похорон жертви Covid-19 у Санкт-Петербурзі, Росія, 2020. Фото: Пімен

Росія мала найвищий рівень смертності від COVID-19 у Європі, а в Азії поступалася лише Індії. Через відсутність прозорості та схильність маніпулювати цифрами, окрім відомих недостатніх заходів тестування на своїй величезній території, існували великі підозри, що справжні цифри насправді набагато більші. У 2022 році 137 222 смерті росіян все ще були пов'язані з пандемією, що перетворювалося на 95 смертей на 100 000 осіб порівняно з 72 смертями на 100 000 осіб у США. Останнє тепер було пов'язане з більш прискореною та послідовною обізнаністю громадськості з питань охорони здоров'я за нової урядової адміністрації, де рівень смертності з урахуванням віку знизився на 47% порівняно з 2021 роком. До першого кварталу 2023 року Росія посіла 7-е , а США опустилися на 11-е місце у світі за смертністю, пов'язаною з пандемією.

Більше ніж через десять років після грандіозного задуму Путіна 2011 року та очевидних постійних зусиль щодо покращення охорони здоров'я порівняно мало що вдалося зробити для покращення результатів. Багато чого залишилося незмінним або погіршилося. Середня тривалість життя як чоловіків, так і жінок у 2000 році становила 65 років, а до 2020 року, за оцінками, хоча жінки жили до 77,8 років, чоловіки все ще становили в середньому лише 66,3 роки. Тривалість життя російського чоловіка віком 15 років зараз порівнянна з тривалістю життя на Гаїті, нещодавно скоротившись майже на п'ять років внаслідок погіршення стану охорони здоров'я, відсутності соціальних послуг та непохитного способу життя, що посилюється кризою, спричиненою війною. Порівняльна середня тривалість життя чоловіків у ЄС становила 77,7 років у 2022 році, що відображає не лише неадекватність надання медичної допомоги в Росії, але й хронічну неуважність до профілактичних заходів у політиці охорони здоров'я, які б призвели до змін способу життя, необхідних для подолання такої значної розбіжності.

Нещодавнє різке скорочення населення Росії пояснюється пандемією COVID-19, втратами у війську, еміграцією молодих чоловіків та їхніх сімей, які уникали призову, а також постійним зниженням народжуваності. За останні три роки населення країни скоротилося а лише у 2022 році – на 560 000. У 2000 році, коли Путін став президентом, рівень народжуваності в Росії становив приблизно 9,3 на 1000 осіб, зрісши до 12,9 до 2014 року, після чого стабільне зниження , про що свідчать, зокрема, послідовні щорічні падіння на 2,37%, 2,42% та 2,48% з 2020 по 2023 рік.

Рівень смертності перевищив рівень народжуваності, зросши з 14,6 смертей на 1000 осіб у 2020 році до 16,7 у 2021 році, навіть до початку війни. В абсолютному вираженні кількість смертей у 2021 році склала 1 043 340, що перевищує показники, встановлені протягом перших п'яти років перебування Путіна на посаді, протягом яких цифри коливалися від 792 930 до 958 530. Таким чином, за часів Путіна населення Росії зменшилося зі 146,6 мільйона у 2000 році до 144,4 мільйона у 2023 році, залишаючи країну зі стабільно зростаючим середнім віком, який за останні два десятиліття зріс з 37,1 року до 40,5 року. Станом на січень 2022 року російські чоловіки віком від 20 до 40 років, які зазвичай складають основну частину вербованих на військову службу, налічували 19,8 мільйона , або 13,7% від загальної чисельності населення, що можна порівняти з 13,6% у США. Спостерігається тривожне скорочення кількості російських чоловіків віком від 20 до 24 років у відсотках від чоловічого населення з 9 мільйонів у 2010 році до 5 мільйонів у 2022 році, причому значна частина з них була ще до нещодавніх війнських втрат та еміграції.

Такі цифри змусили главу Російської православної церкви, патріарха Кирила, палкого прихильника геноциду Путіна в Україні, закликати до припинення абортів. Однак, схоже, режим Путіна знайшов інше, більш швидке рішення – викрадення українських дітей для усиновлення російськими сім'ями. За поточними консервативними оцінками, загалом було викрадено 16 226 українських дітей, а повернуто трохи більше 300 – злочин, у якому Путіна звинуватив Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. У нещодавній заяві верхньої палати російського парламенту зазначено, що до Росії було доставлено 700 000 дітей, більшість з яких – у перші місяці війни, що свідчить про навмисний план експропріації як визначеної власності Росії. Враховуючи рівень жорстокості цього неспровокованого та незаконного російського вторгнення, слід стверджувати, що цей процес викрадення дітей навряд чи був розпочатий з гуманітарних міркувань.

Зрештою, фінансування, виділене на охорону здоров'я, що цілком несподівано, було погано розподілено, що дозволило відомим корупційним практикам заможних осіб скористатися угодами між державою та приватним сектором. Вибухнув скандал щодо тендерних процедур на обладнання для візуалізації, в результаті чого ціни в кількох регіонах подвоїлися та потроїлися. Більше того, саме розміщення такого обладнання у віддалених регіональних медичних закладах без місцевої технічної та медичної експертизи для виконання та усунення несправностей необхідних процедур або створення програм, необхідних для ведення пацієнтів, було приречене на провал у досягненні мети всієї справи. Це призвело лише до марнотратства та неефективності , не створивши запланованої рівномірності надання медичної допомоги, якої нібито прагнули. У всьому цьому так і не було задумано належної вертикально інтегрованої медичної структури для обслуговування населення.

Прикладом хабарництва та спекуляції щодо фінансування охорони здоров'я стало розслідування, яке виявило двох кремлівських соратників Путіна, які користувалися значним грошовим потоком, що йшов з державної скарбниці до приватного сектору. Микола Шамалов, близький знайомий Путіна, також був регіональним керівником відділу продажів AG Siemens, великого німецького виробника медичного обладнання для візуалізації в Росії. Другому соратнику, Дмитру Горєлову, який був співзасновником компанії Petromed, що займалася дистрибуцією медичного обладнання, було надано право постачати медичне обладнання до кількох нових лікарень Путіна та отримав за ці зусилля 120 мільйонів доларів США. Тим часом протягом п'яти років (2005-2010) Petromed імпортувала за консигнацією медичне обладнання на суму понад 205 мільйонів доларів США, переважно пов'язане з візуалізацією, від Siemens. Замість того, щоб платіж проходив безпосередньо від Petromed до Siemens, його було надіслано британській компанії-посереднику Greathill Ltd, яка спочатку купила обладнання та контролювалася Шамаловим та Горєловим. Тепер Petromed купувала обладнання, здебільшого комп'ютерні томографи (КТ), у Greathill за значно завищеними цінами, часто більш ніж удвічі перевищуючи початкову вартість, використовуючи кошти, надані їй державою. Сама Greathill існувала лише на папері та насправді була клієнтом бухгалтерської фірми на півночі Англії. Вона використовувала призначену акціонерами корпоративну раду директорів, сформовану з іншої бухгалтерської фірми на півдні Англії. І Шамалов, і Горєлов також залучили швейцарський траст Interis для придбання акцій Greathill як додатковий спосіб отримання прибутку від операцій, що відбувалися.

«Палац Путіна» на Чорному морі.

Тепер історія повертається до Путіна та створення величезного маєтку під назвою «Палац Путіна» біля північно-східного узбережжя Чорного моря на півдні Росії. Після переказу коштів від Petromed до Greathill, остання перерахувала щонайменше 56 мільйонів доларів США на швейцарські банківські рахунки белізської компанії, яка, своєю чергою, надіслала щонайменше 48 мільйонів доларів США вашингтонській фірмі Medea Investment. Ці гроші тепер були спрямовані на придбання будівельних матеріалів для будівництва маєтку. Medea Investment належала італійському архітектору Ланфранко Чірілло, проектувальнику маєтку.

Розташування «Палацу Путіна» в Краснодарському краї, Росія. Мапа: Пітер Гермес Фуріан

Політичний опонент і голова російського Фонду боротьби з корупцією (ФБК) Олексій Навальний надав значну додаткову інформацію щодо незаконного фінансування будівництва маєтку, яке зрештою склало 1,35 мільярда доларів США, а також планування кількох об'єктів, пов'язаних з ним. Для об'єкта визначено безпольотну зону, яка також перебуває під постійним наглядом ФСБ. Перенаправлення коштів з проектів, спрямованих на покращення добробуту пересічного росіянина, на користь вже привілейованих верств населення нагадує про почуття привілейованості, типове для аристократії, та перспективу імперської Росії, яка, здається, влаштовує Путіна.

Чорне море в районі Геленджика, поблизу «Палацу Путіна». Фото: Нокава

Корупційні практики російської еліти та самого Путіна процвітають у країні та продовжують перешкоджати не лише ефективному розвитку та наданню медичної допомоги, а й багатьом іншим аспектам російського суспільства. Рівень крадіжок, що відбуваються досі, у поєднанні з відсутністю належного регуляторного та судового нагляду, призвів до нездатності підвищити стан охорони здоров'я по всій країні. Незважаючи на всю риторику Путіна, яка обіцяє краще майбутнє, минуло достатньо часу, щоб показати, що зрештою він мало що досяг для свого народу. Країна, яка вважає себе розвиненою, не повинна миритися з понад 20 роками некомпетентного керівництва на внутрішньому фронті.

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2023. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.


3 думки про “Внутрішній Путін (Частина 1)”

  1. Неймовірно проникливий аналіз. Я й гадки не мав, що ви більше, ніж «просто» нейрохірург. З нетерпінням чекаю на подальшу співпрацю з вами.

Коментарі закрито.