Російська дезінформація та незручність правди – 1941 та 2022 роки

Префронтальна ділянка людського мозку забезпечує йому здатність до судження, розуміння, міркування та планування. Вона вимагає широких зв'язків з асоціативними ділянками кори головного мозку, розподіленими по всьому мозку, які інтерпретують інформацію, зібрану нашими органами чуття, таким чином, щоб її можна було зрозуміти на основі минулого досвіду. Ці останні області значною мірою призвели до того, що протягом тисячоліть розмір людського мозку в його сучасному вигляді зріс. Однак те, що створює нюанси людської взаємодії, і що по-різному визначатиме кінцеву реакцію на ситуативні події в наших людських справах, - це зв'язок префронтальної ділянки з лімбічною мережею. Ця остання сутність, звичайно, опосередковує пам'ять та емоції, і таким чином нагадує нам про наші стосунки з іншими, наші задоволення та образи, а також формує наші упередження. Ця схема лежить в основі нашого інтелекту та творчості; дехто сказав би, що саме так і де Божественне входить у нас самих, щоб забезпечити натхнення та прагнення, що керують людством. Так само це основа, на якій наші дії керувалися ненавистю, обманом, зрадою та помстою. Це лежить в основі того, як ми сприймаємо обман і спонукаємо інших до скоєння злочинів, використовуючи гротескно помилкові уявлення про перевагу над тими, кого вважаємо менш гідними, та раціоналізуємо злочинну поведінку за допомогою пропаганди, яка дегуманізує нашого ближнього.

Якщо людина живе в суспільстві, де навмисне обмеження вільного підприємництва протягом тривалого періоду надає централізованій владі можливість створювати різні сприйняття реальності, чи змінюється в цьому процесі розум як обманщика, так і обманюваного? Чи дійсно з часом змінюється природа того, як поведінка опосередковується в центральній нервовій системі деяких людей? Створення хибних наративів, спотворення політичної реальності, ідеологічна обробка тих, хто схильний до певних упереджень, та поширення такої діяльності через соціальні мережі служать меті відвернути настрої від законної та почесної мети. Швидше, вони спрямовують їх на досягнення цілей тих небагатьох, хто створив ці спотворення і хто, зрештою, виявляється не тими лідерами, яких ми собі уявляли. Це питання авторитаризму, оскільки історично, і, здається, ще більше в наш час, рідко можна побачити, як таке лідерство веде націю до результату, який вважається вартим уваги за понесені втрати, успадкований сором і провину, за яку вона повинна заплатити врешті-решт.

Торговий центр Retroville у Києві, Україна, після російського ракетного обстрілу, березень 2022 року. Атака призвела до численних жертв серед цивільного населення та є одним із десятків тисяч зареєстрованих російських воєнних злочинів.

Саме так розгортається сцена вторгнення Росії в Україну. Вона є свідком знайомих елементів того, що ми вважаємо найгіршим для людства – невибіркове руйнування міст, масові страти, викрадення дітей, переміщення мільйонів мирних жителів, зґвалтування, примусова проституція та тортури, що нещодавно підкреслилося жорстокістю обезголовлення в'язнів. Гола правда, що лежить в основі цього російського вторгнення, полягає в тому, що воно абсолютно невиправдане. Звинувачення Росії в тому, що Організація Північноатлантичного договору (НАТО) просувається на її кордон, загрожуючи її безпеці, вербуючи країни до свого лона, здаються особливо обманливими, якщо врахувати перспективу тих країн, які розташовані на цьому кордоні. Вони занадто довго страждали від гноблення під впливом Росії в рамках сфери влади її комуністичного режиму протягом 20-гостоліття . НАТО не знадобилося жодного примусу, щоб прийняти ці країни до своєї власності, бо вони шукали захисту. Кожна країна мала на увазі власну безпеку і не прагнула знову пережити десятиліття репресивного управління, спричиненого погано продуманою системою централізованої влади в Москві. З огляду на нову загрозу з боку авторитарної Росії, продемонстровану її діями в Україні, Швеція та Фінляндія наслідували цей приклад, дотримуючись точно таких самих уявлень про власну безпеку.

Ідея про те, що Україна тепер є нацією під впливом нацистського режиму, очолюваного президентом єврейського походження, і населеною зростаючим єврейським населенням, яке мирно живе поруч з українцями, здавалася б сценарієм для комедії, якби це не була ще одна тактика залучення настроїв російського народу для іншої мети. Ілюзії нацистів на кордоні Росії слугують нагадуванням про її «Велику Вітчизняну війну», яка велася за звільнення від нацистської окупації під час Другої світової війни, і таким чином стають рефлексивним закликом до дії, вільним від тягаря перевірки її правдивості. Володимир Путін змішав відроджене уявлення про національні імперіалістичні права з глибоко вкоріненими духовними почуттями російського християнського православ'я, витягнутими з десятиліть радянських репресій, щоб створити новий вибухонебезпечний бренд російського шовінізму. Тепер стає простою справою запалити населення неймовірними сценаріями загрозливих нацистів і розпочати військову кампанію, щоб підтвердити належне місце Росії в історії.

Зображення Путіна на плакаті, який використовувався під час мирної демонстрації проти Путіна та війни Росії в Україні.

Іронія в усьому цьому зосереджена на власному вирі правого екстремізму в Росії з його неонацистською та білою супремасистською активністю, яка існує вже понад десять років і підживлюється Путіним. Група Вагнера, воєнізована найманська організація, працює на службі режиму Путіна, виконуючи місії в Африці, Південній та Центральній Америці, Сирії та, що найбільш помітно, в Україні, де вона брала участь у захопленні Криму у 2014 році. Як вона, так і Російський імперський рух (РІР), який вже визнано терористичною організацією, отримують навчальні приміщення в Росії та засоби для ведення своєї діяльності завдяки щедрому фінансуванню з боку організацій, тісно пов'язаних з режимом.

Володимир Путін, колишній офіцер КДБ і дослідник впливу дезінформації на тих, хто схильний до таких повідомлень у Росії та за її межами, зумів провести кампанію, щоб переконати невігласів серед нас, що його дії справді виправдані. Що стосується самої Росії, завдання стає легшим, коли громадська незгода супроводжується ув'язненням, коли відомий апарат державної безпеки змушує замовкнути будь-яку організацію, що протистоїть режиму, і коли справжня журналістика ліквідована, і лише державні ЗМІ дозволяють передавати штучну реальність, куровану режимом. Для світової аудиторії за межами Росії Путін використовує наратив, який спотворює історію так, ніби він переписує минуле Росії як пов'язане з походженням України,звичайно, не згадуючи Україну. Це лежить в основі його аргументу, що Україна взагалі не є окремою сутністю, а радше завжди була просто приміткою в історичному розвитку самої Росії; це означає, що він зараз повертає собі територію, яка завжди була Росією.

В черговому визначному подвигу газлайтингу, спрямованому на дискредитацію Заходу, Путін повернувся до історії витоків Другої світової війни, щоб відвернути увагу від співпраці Росії з нацистською Німеччиною в 1939 році та їхнього скоординованого нападу на Польщу, який фактично розпочав війну. Швидше, як Путін хоче нас переконати, саме Захід, зокрема Франція та Велика Британія, змусив Росію вступити до союзу, який був остаточно оформлений пактом Молотова-Ріббентропа про ненапад. Для Путіна все це було пов'язано з рішенням Великої Британії та Франції уникнути союзу зі сталінською Росією для створення коаліції проти Німеччини. Насправді, їхні вагання були більше пов'язані з раніше заявленими намірами Сталіна підірвати капіталістичні уряди Європи та виявити негативні елементи у власному режимі, щоб знищити тих, хто прагнутиме зупинити поширення комунізму. За словами Сталіна: «Ми безжально знищимо кожного, хто діями чи думками загрожуватиме єдності соціалістичної держави». Путін не став детально пояснювати природу «пакту про ненапад», підписаного Росією з Німеччиною, зокрема, чому це вимагало вторгнення Росії до Польщі зі сходу; чому вона відчула себе зобов'язаною вчинити різанину 22 000 польських військових офіцерів, урядовців, політиків, науковців та духовенства в Катинському лісі; чому вона окупувала країни Балтії; і чому вона вирішила напасти на Фінляндію. Остання невдача призвела до виключення Радянського Союзу з Ліги Націй, що стало прецедентом, який Організація Об'єднаних Націй (ООН) могла б врахувати як причину нинішньої зради Росією Статуту ООН шляхом вторгнення в Україну. Зрештою, справа не в тому, що Британія та Франція залишили Росію в холоді, а в тому, що Сталін був власно переконаний, що для Росії та комуністичної справи було б найкраще, якби капіталістичні країни Європи виснажували одна одну у війні, тоді як Росія залишалася б захищеною своїм пактом про ненапад з нацистською Німеччиною. Тоді Сталіну було б легше просунути радянський комунізм у порожнечу, яка виникла б внаслідок такої війни, та захопити континент з меншими витратами.

Російський прапор та нацистський прапор, зображені як одне й те саме, на протесті проти вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року в Амстердамі.

Путін продовжив звинувачувати саму Польщу у заохоченні Заходу не об'єднуватися з Радянською Росією, незважаючи на те, що Захід мав достатні підстави для такої позиції. Він розкритикував рішення польських лідерів того часу втекти з країни, залишивши свій народ страждати від наслідків спільного нацистсько-російського вторгнення. Як виявилося, польський уряд залишився цілим, бо якби він потрапив до рук російських військ, його могла б спіткати та сама доля, що й їхніх співвітчизників у Катинському лісі. Коли нацисти нарешті повернулися до СРСР у 1941 році, сам Сталін втік від вторгнення, втікши на свою приватну дачу, і залишався там понад тиждень, наказавши своїм військам стояти на своєму, і залишивши свій народ з усвідомленням того, що його дипломатія зазнала невдачі, без жодних гарантій щодо плану дій. Просте прочитання гітлерівської «Майн Кампф» мало б дати Сталіну достатньо попередження про те, що його пакт про ненапад не триватиме, навіть попри те, що він не звертав уваги на інших лідерів, які попереджали його про ту саму загрозу. Значна частина трагедії Росії у війні з нацистською Німеччиною була пов'язана з її непідготовленістю, відсутністю належного військового керівництва та жахливою військовою тактикою. За перші 10 днів нацистського вторгнення загинуло 400 000 російських військовослужбовців, стільки ж було взято в полон. До кінця війни Росія зазнала 6,75 мільйона смертей серед військових та 7,2 мільйона цивільних осіб, тоді як Україна, як частина Радянського Союзу, зазнала 1,65 мільйона смертей серед військових та 5,2 мільйона цивільних осіб. Ще 14 мільйонів радянських військовослужбовців були поранені.

Німецька артилерія під Сталінградом у 1942 році.

Росія стверджує, що перемогла у Другій світовій війні завдяки кампанії, яка розпочалася із захоплення Сталінграда, а потім повернення її території, захопленої Німеччиною. Значною мірою останнє можна пояснити грубою некомпетентністю Сталіна як лідера, що проявилася ще задовго до війни, коли він запровадив Великий терор (1936-1938), як його стали називати. У параної передбачуваних загроз з боку власного режиму було вбито або іншим чином зникло безвісти 22 705 військових офіцерів; серед них 80 зі 101 вищого військового керівництва було розстріляно. Ще близько 11 000 було звільнено, залишивши Радянський Союз здебільшого під опікою молодших офіцерів. Хоча в Росії мало говорять про початок Північноафриканської кампанії в червні 1940 року та Італійської кампанії в липні 1943 року, а потім про вторгнення союзних військ у Нормандію в червні 1944 року як про можливі внески до перемоги в Європі, більшість істориків також визнають значний вплив останніх подій на завершення конфлікту.

Найбільш показовим у критиці Путіним Заходу стосовно Другої світової війни є його відсутність визнання підтримки в розмірі 11,3 мільярда доларів США, наданої Радянському Союзу через Закон Сполучених Штатів про ленд-ліз. Ця сума в сучасній валюті становить приблизно 180 мільярдів доларів США. Ці зусилля забезпечили значну кількість військових матеріалів та товарів загального призначення для підтримки воєнних зусиль Радянського Союзу. Сюди входили 13 000 танків, 14 000 літаків та 400 000 джипів та вантажівок. За іронією долі, зворотна ситуація склалася в 1939 році, коли Росія почала співпрацювати з нацистською Німеччиною, де вона виступала її найбільшим постачальником продуктів харчування, сировини та нафти, а також забезпечувала доступ до міжнародних товарів, які інакше були б недоступні для Німеччини через обмежені судноплавні шляхи.

Однак Путін продовжує риторичний «нацистський наратив» у своїй останній промові 9 травня, присвяченій завершенню російської «Великої Вітчизняної війни», використовуючи його для просування ідеї про те, що Росія знову має боротися з подібними нацистськими загрозами в Україні, і поєднує це з просуванням НАТО на своїх кордонах. Звичайно, участь Німеччини в альянсі НАТО якимось чином зараз прикрашає уявлення про те, що нинішні обставини відтворюють ситуацію, яка розігралася понад 80 років тому. Ця вільно сформульована логіка, сформульована короткими віршами, які замовчують значні невідповідності, здається достатньою, щоб активувати помилковий патріотичний запал, який зараз підживлюється ненавистю. Додайте до цього глибоке відчуття російської привілеїв, і все буде готово для увічнення необхідної підтримки війни.

Виявлення жахливих актів російського геноциду проти українців у Бучі. Українські судово-медичні поліцейські ексгумують тіла цивільних осіб у Бучі, на околиці Києва, квітень 2022 року.

Але чи буде це й надалі такою ж ситуацією для молодших, більш обізнаних поколінь росіян, які нібито більш схильні обмірковувати запропонований наратив і дійти іншого висновку? У 2022 році, в перший рік війни Росії в Україні, приблизно мільйон росіян, переважно молоді, втекли зі своєї країни, усвідомлюючи, що не матимуть можливості повернутися. Оскільки колись названа «спеціальною військовою операцією» стає «війною», яку всі інші вже мовчки визнають, чи «нацистський наратив» нарешті переживе свою корисність, оскільки він просто надто смішний для підтримки? Чи дозволить краща природа молодшої людини, визначається цими складними нейронними мережами в людському розумі, переосмислити його баланс, щоб побачити кращий кінець цьому непотрібному жаху?

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2023. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.


Одна думка про “Російська дезінформація та незручність правди – 1941 та 2022 роки”

Коментарі закрито.