Молдова, країна з населенням 2,62 мільйона людей, має спільний 759-мильний кордон з Україною на південному заході останньої. Вона вийшла з неспокійної історії 20-го століття, здобувши незалежність у 1991 році від Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР), але знову зіткнулася з загрозою російського авторитаризму та імперіалістичних прагнень на початку 21-гостоліття. Країна має проросійську сепаратистську територію на сході, ситуація, подібна до ситуації з її сусідом, Україною, яка зараз перебуває у відкритому конфлікті з Росією, а також подібна до ситуації в Республіці Грузія, до якої Росія вторглася у 2008 році з аналогічних причин. Ця схема досить знайома і підкреслює намір Росії повернути собі територію, яку історія якимось чином проголосила належною їй.

Молдова датує своє походження як визнаної територіальної одиниці серединою 14століття , тоді відомою як Молдавське князівство. До середини 16Молдавії Російською імперією за царя Олександра I у 1812 році. Річка Дністер позначала східний кордон анексованої землі із сучасною Україною. Після капітуляції Росії перед державами Центральної осі під час Першої світової війни та громадянської війни в Росії, що послідувала за цим, Бессарабія здобула незалежність у 1918 році, ставши Молдавською Демократичною Республікою. Потім вона приєдналася до сусідньої Румунії, з якою була етнолінгвістично пов'язана. У 1922 році після перемоги більшовиків Леніна у громадянській війні в Росії було створено СРСР, до складу якого входили Росія, Білорусь, Україна та території сучасних республік Грузія, Вірменія та Азербайджан.
На початку 20-го століття значна більшість румуномовного населення (42%) залишалася на східному березі Дністра в сусідній Українській РСР, тому в 1924 році СРСР проголосив автономну територію як Молдавську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку (АРСР). Територія включала сучасне Придністров'я (1606 миль)та Подільський район (2733 милі)сучасної України. Це було суто штучне визначення, введене радянською владою для проектування прорадянських пропагандистських настроїв через Дністер до колишнього володіння Росії, Бессарабії, яка асимільувалася до складу Румунії. Дійсно, росіяни мали подальші прагнення на Балканах, що виходили за рамки просто Бессарабії. Це мало втілитися в майбутньому конфлікті Другої світової війни (Другої світової війни).
Між 1924 і 1940 роками, за Сталіна, Молдавська АРСР була індустріалізованою та зазнала значного напливу російських робітників та їхніх сімей. У 1925 році стався голод, і виникли антирадянські повстання, що вимагало прибуття російських військ. Тисячі селян та фабричних робітників були вбиті під час придушення заворушень. Катастрофічна колективізація сільськогосподарських угідь, що відбулася в Україні та інших частинах СРСР наприкінці 1920-х та на початку 1930-х років, призвела до подальшої смерті від голоду десятків тисяч людей та депортації близько 2000 сімей до Центральної Азії. У 1937-38 роках сталінська Велика чистка в СРСР проявилася в Молдавській АРСР репресіями та стратами інтелігенції, яка підтримувала або просто підозрювалася в антирадянських чи антисталінських настроях. Румунський вплив на молдавську мову було придушено, а використання латинського алфавіту, як це практикувалося в Румунії, було заборонено, замінивши його більш російською кирилицею. Ці дії були відомі й за сталінських часів, коли відверта русифікація стала політикою, спрямованою на знищення національної ідентичності.
У 1939 році, перед початком Другої світової війни, між Росією та нацистською Німеччиною було підписано Пакт про ненапад Молотова-Ріббентропа, який мав діяти десять років. Він дозволив військам Сталіна вторгнутися до Польщі зі сходу невдовзі після вторгнення Гітлера на західний кордон Польщі. Росіяни також просунулися на південь, щоб повернути Бессарабію в 1940 році. Деякі землі з етнічною українською більшістю та навіть деякі з більшістю румунського населення були анексовані назад до складу Української РСР. Того ж року СРСР проголосив нову республіку, Молдавську Радянську Соціалістичну Республіку (РСР), яка включала раніше створену Молдавську АРСР, зокрема Придністров'я. Російська окупація Бессарабії була тимчасово скасована в 1941 році, коли нацистські війська вторглися на територію та захопили СРСР в операції "Барбаросса". Після поразки Німеччини в 1945 році Молдавська РСР була повернута, ставши однією з 15 республік, що складали СРСР до 1991 року. У повоєнний період сталінські переслідування продовжувалися, тисячі молдавських сімей були депортовані до Центральної Азії та Сибіру, що мало чим відрізнятися від того, що відбувалося в Українській РСР та зокрема в Криму.
Після кількох десятиліть русифікації, дані перепису населення Придністров'я показали скорочення кількості етнічних румунів з 44% до 33% між 1926 і 2015 роками, тоді як кількість етнічних росіян зросла з 14% до 34%. Радянська військова присутність була відновлена в 1956 році, її штаб-квартира спочатку знаходилася в Кишиневі, столиці Молдавської РСР, а в 1980 році вона перемістилася до Тирасполя, столиці Придністров'я. Молдовські націоналістичні настрої почали таємно проявлятися ще в 1969 році, але були придушені, а потім пом'якшені значними інвестиціями Радянської Росії в республіку. Хвиля націоналізму знову піднялася наприкінці 1980-х років, викликаючи заворушення, особливо в проросійському Придністров'ї. Молдовська мова була офіційно прийнята в 1989 році, а писемність знову набула латинської форми, відійшовши від русифікованої версії. До 1990 року тривали переговори щодо виходу зі складу СРСР, що спонукало місцевих консервативних радянських чиновників проголосити проросійську територію Придністров'я окремою «Придністровською Молдавською РСР» (ПМР). Останнє заперечив Михайло Горбачов, тодішній Генеральний секретар Комуністичної партії Радянського Союзу, який уже розпочав свій план реформування політичної та економічної системи СРСР (тобто «перебудову»).
У травні 1991 року молдавський парламент змінив назву своєї республіки на Молдова після відмови брати участь у референдумі щодо Радянського Союзу, що відбувся раніше того ж року, на якому мала бути визначена організаційна структура 15 республік колишнього СРСР. На той час СРСР перебував у процесі розпаду і остаточно припинив своє існування у грудні 1991 року. Молдова вже проголосила незалежність у серпні 1991 року. Не дивно, що між урядом Молдови в Кишиневі та сепаратистами в раніше проголошеній ПМР, останніх підтримували російські війська, спалахнула громадянська війна. Війна закінчилася в 1992 році, але не раніше, ніж значне розгортання російської артилерії та військ. Під егідою Спільної контрольної комісії було створено миротворчі сили молдовських, російських та придністровських військ. Через деякий час на цій території було створено Оперативну групу російських військ (ОГРВ), яка в 1995 році була передана під командування Московського військового округу. Повідомлялося, що ОГРВ служить у складі Спільної контрольної комісії, але її фактична місія не була повністю зрозуміла, враховуючи тривалість часу, протягом якого вона перебувала на цій території. Він справді охороняє великий склад, що містить 22 000 тонн військової техніки та боєприпасів радянської епохи на півночі Придністров'я. З часом у його складі відбулося кілька змін у зв'язку з перейменуванням та оновленими підрозділами, настільки, що остаточну кількість російських військовослужбовців у Придністров'ї досі важко встановити.

Придністров'я вважається Організацією Об'єднаних Націй частиною Молдови, але у березні 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи визнала його таким, що перебуває під військовою окупацією Росії. Остання погодилася вивести свої війська з території Молдови в Будапештській декларації Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) 1994 року, але не зробила цього, а також вирішила проігнорувати Лісабонський документ ОБСЄ 1996 року з цього питання. Росія знову пообіцяла на Стамбульському саміті ОБСЄ 1999 року вивести свої війська з Молдови та Грузії до кінця 2002 року, але знову не зробила цього. Нагадування Парламентської Асамблеї Організації Північноамериканського договору (НАТО) було надіслано у 2008 році без відповіді. У 2016 році Росія оголосила, що їй буде важко вивести своє озброєння з Придністров'я через те, що зараз вважається ворожою територією в Україні. Це, звичайно, було зроблено самою Росією через її військову підтримку сепаратистів у східних областях України. Генеральна Асамблея ООН у 2018 році ухвалила резолюцію, яка вимагає від Росії беззастережного виведення своїх військ з Молдови, але вона знову відмовилася це зробити. Після 28 років непохитності цивілізованому світу стало зрозуміло, що Росія має порядок денний щодо збереження військових сил у Молдові, зовсім окрім своєї «миротворчої» місії.
Володимир Путін був фактичним лідером Росії з 2000 року до теперішнього часу, незважаючи на безглуздий перерив з Дмитром Медведєвим на посаді президента (2008-2012). Незаконне вторгнення Путіна в Україну та війна, що послідувала за цим, зосередили увагу на Молдові та, зокрема, на її проросійському сепаратистському регіоні Придністров'ї як на необов'язковому стратегічному майданчику для російської агресії проти України. Однак історія показала, що існує рішуча зацікавленість у реасиміляції Молдови в повному обсязі в межах російської сфери впливу. Лише нещодавно, у 2021 році, проросійський уряд Молдови під керівництвом Ігоря Додона був повалений прозахідною Партією дії та солідарності Майї Санду. Статус кандидата на членство в Європейському Союзі (ЄС) було надано у 2022 році, визнаючи демократичні реформи, що відбувалися в країні. Поряд з ЄС, Сполучені Штати та НАТО зацікавилися безпекою Молдови та запровадили заходи для протидії неминучим спробам Росії захопити її уряд. Більше того, президент Джо Байден нещодавно зустрівся із Санду в Польщі, щоб підтвердити рішучість Сполучених Штатів підтримувати суверенітет Молдови.
Зовсім недавно, фактично за сигналом, українська розвідка викрила детальний російський план державного перевороту з метою усунення прозахідного уряду Санду та стримування майбутнього демократичного навернення Молдови. Громадяни Росії, Чорногорії, Сербії та Білорусі, ймовірно, мали в'їхати до Молдови, щоб розпалити антиурядові протести проти реформ та дестабілізувати урядову владу з метою остаточного встановлення проросійського режиму, підтримуваного придністровськими сепаратистами та резидентними військовими силами. Подальше підтвердження змови невдовзі з'явилося, коли речник Кремля Дмитро Пєсков спробував відкинути загрозу, заявивши про «антиросійську істерію» та попередивши Молдову бути «дуже й дуже обережною» – все це дуже нагадувало його заперечення неминучого нападу Росії на Україну у 2022 році, коли український уряд остаточно схилився на бік Заходу за підтримки свого народу.
Знайома схема підривної діяльності стала особливо очевидною у зовнішній політиці під час перебування Путіна на посаді лідера нинішнього російського авторитарного режиму. Спотворення правди та відверта дезінформація лежать в основі мови цього уряду. Його агенти – Пєсков, Сергій Лавров, Дмитро Медведєв – і це лише деякі з них, відкрито поширюють пропаганду, заперечують наміри та проголошують всілякі абсурди, щоб підірвати реальність, яка розгортається. Багато інших, як у Росії, так і прихильники Путіна в Сполучених Штатах та інших країнах, перейняли цю практику, щоб принести користь Росії, самому Путіну або лише собі. Риторика повторюється та є повсюдною в соціальних мережах, телевізійних мережах та в уряді. Проникнення в урядові установи, підтримка проросійських опозиційних партій та використання агентів Федеральної служби безпеки Росії, Федеральної служби безпеки (ФСБ) та військової розвідки, Головного розвідувального управління (ГРУ), додають механіки цьому процесу. Останні агентства зазвичай займаються організацією масових протестів, урядовим та політичним шпигунством, стратегіями дезінформації та вбивствами як додатковими інструментами, що застосовуються окремо або спільно, коли це необхідно.
Процес русифікації сусідніх країн відбувався протягом століть, але посилився за радянської епохи 20-го століття. Переважно російські анклави утвердилися на певних територіях і створили середовище для сепаратистських рухів, які Путін ефективно використовував у Південній Осетії та Абхазії в Республіці Грузія, у Криму та східних областях Донецької та Луганської в Україні, а тепер і в Придністров'ї в Молдові, для створення квазіавтономних республік у межах кожної країни. Хаос, що виник, створив привід для введення «миротворчих» сил, очевидно, на постійній основі, що складаються з російських військових з воєнізованими елементами або без них, радше для того, щоб нагадати відповідним урядам цих нібито суверенних держав про безпосередню присутність Росії. Будь-яка подальша очевидна «провокація» проти російських військ чи громадян цих новостворених «республік», як-от операція «під хибним прапором», слугуватиме приводом для вторгнення у відповідь та повалення уряду.
Республіка Грузія зараз перебуває під пильною увагою ЄС після того, як у 2022 році їй було відмовлено в статусі кандидата на членство, тоді як такий самий був наданий Молдові та Україні. Опитування, проведене у серпні 2022 року, показало, що 47% грузинів прагнуть повністю прозахідної зовнішньої політики, ще 31% – того ж самого, але зі збереженням добрих відносин з Росією; лише 2% були віддані виключно проросійській політиці, а ще 7% – того ж самого, але зі збереженням добрих відносин з ЄС та НАТО. Цілих 75% підтримують членство в ЄС; проте їхній колишній прем'єр-міністр і нинішній політичний лідер Бідзіна Іванішвілі залишається неоднозначним з цього питання, тоді як його партія «Грузинська мрія – Демократична Грузія» була рішуче проросійською у своїй риториці, діях та політиці.
Іванішвілі здобув значні статки, займаючись бізнесом, перебуваючи в Росії, зумівши продати свої активи за ринковою вартістю та повернутися до Грузії у 2012 році, зберігаючи при цьому добрі стосунки з путінською клептократією. Він став політично впливовим, заснував власну партію та став прем'єр-міністром у 2012-13 роках на платформі, яка, здавалося б, мала прозахідні прагнення, але також прагнула нормалізувати відносини з путінською Росією. Як наступний голова партії, він зберігав нейтральну позицію, дозволяючи своїй партії дотримуватися чітко проросійських настроїв, що суперечило бажанням грузинського народу. Нинішній голова партії Іраклій Кобахідзе відомий своїми негативними коментарями щодо Заходу та України протягом минулого року, і водночас прем'єр-міністр Іраклій Гарабашвілі відхилив запит ЄС щодо судової реформи через надмірний вплив Іванішвілі та інших представників його партії на судову систему.
Нещодавно у столиці Тбілісі спалахнули масові вуличні протести проти запропонованого парламентом законопроекту, який вимагав би від усіх агентств, що отримують понад 20% фінансування з іноземних джерел, реєструватися як іноземні агенти. Це розглядалося як схоже на закон у Росії, який надає Кремлю можливість переслідувати неурядові організації та незалежних журналістів. Законопроект було відкликано, ймовірно, з метою переформулювати його в іншій формі, але протести продовжувалися, щоб забезпечити повне скасування законопроекту. Президент Саломе Зурабішвілі, незалежна партія, яка не пов'язана з "Грузинською мрією – Демократичною грузинською партією", привітала протестувальників, висловивши волю народу. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, однак, мав іншу, але знайому думку з цього питання, звинувативши Захід у розпалюванні заворушень у Грузії так само, як він звинувачував його у підтримці протестів на Майдані, які повалили режим Януковича в Україні у 2014 році.
Схоже, що уявлення Путіна про територіальне володіння в межах сусідніх суверенних держав ґрунтується на тому, чи були ці ж території раніше підкорені Російською імперією чи СРСР. Ідея самовизначення демократично обраної суверенної держави, здається, не має жодного стосунку до імперіалістичного мислення Путіна чи його шовіністичного ставлення до долі Росії. Репресивний характер режиму Путіна добре відомий у всьому регіоні, і народна воля до опору йому проявилася. Його необхідно підтримувати, щоб покласти край цій затяжній боротьбі.
Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD 2023. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.

Одна думка про “Молдова та путінська тактика”
Коментарі закрито.