Лукашенко проти Білорусі

Олександр Лукашенко, диктатор Білорусі, який, здавалося б, пишався цим, прийшов до влади як її перший президент у 1994 році після розпаду Радянського Союзу трьома роками раніше. Справжній послідовник старого радянського режиму, він зберіг державну власність на основні галузі промисловості та отримав право розпускати парламент, поступово зміцнюючи свою дуже централізовану владу до 1996 року. Російській мові було надано еквівалентний статус білоруській, а раніше встановлені економічні зв'язки з Росією зміцнилися, коли дві країни утворили Співдружність у 1996 році. Остання перетворилася на Союзну державу Росії та Білорусі після підписання договору в 1999 році. Ця Союзна держава формалізувала інтеграцію їхніх економік, до якої також були додані їхні розвідувальні служби та оборонна служба. Очевидно, що набагато слабша з них, Білорусь, отримала б як фінансову, так і військову безпеку в цій домовленості. Однак цей процес не був гладким для Лукашенка.

Вже у 1996 році виникло занепокоєння, що прагнення Лукашенка до тісніших зв'язків з Росією призведе до остаточної анексії нею. Спалахнули протести, які стали відомі як «Білоруська весна», але вони не зайшли достатньо далеко, щоб переконати новий режим на той час. Авторитаризм Лукашенка підживлював подальше невдоволення, коли в 1999 році почали зникати лідери опозиції, а відомих активістів ув'язнили. Перших, Віктора Гончара, Анатолія Красовського та Юрія Захаранку, пізніше вбив спецпідрозділ Міністерства внутрішніх справ. У жовтні того ж року в Мінську було організовано Марш Свободи, що призвело до жорстокого зіткнення з поліцією та ОМОНом («Спеціальним оперативним підрозділом поліції»). Здійснені арешти згодом були засуджені Amnesty International. Захід дещо затримав фактичне впровадження Союзної держави, але її формальний статус зберігся.

Білоруський центр з прав людини («Вясна») був звинувачений режимом Лукашенка у «спостереженні» за президентськими виборами 2001 року і, відповідно, був офіційно розформований у 2003 році. Його засновник, Алесь Беляцький, був удостоєний Нобелівської премії миру у 2022 році як визнання його діяльності як продемократичного активіста та його позиції щодо прав людини. Він залишається в'язнем совісті.

Національний референдум 2004 року дозволив Лукашенку балотуватися на посаду президента необмежену кількість термінів, отримавши 88,9% «дійсних голосів». Він, звичайно ж, переміг на наступних виборах, які відбулися після майже виключної самореклами державних ЗМІ, переслідування опонентів урядом та звинувачень у фальсифікації бюлетенів. У 2005 році Лукашенко продовжив забезпечувати Білорусі ще одне відзначення від Кондолізи Райс, тодішнього державного секретаря США, як «форпосту тиранії» в компанії з не менш помітними авторитарними режимами – Північною Кореєю, М'янмою, Зімбабве, Іраном та Кубою. Щоб закріпити свою владу над цією рідкісною почесною посадою, він продовжував свою схильність до порушень прав людини, включаючи постійне переслідування членів та волонтерів «Вясни». Тим часом Лукашенко також продовжував обіймати посаду президента, успішно переобравшись у 2010, 2015 та 2020 роках, кожне з яких було відзначено стандартним осудом.

Байдужість режиму під час пандемії коронавірусу, яка по-справжньому розпочалася у 2020 році, та недовіра до виборчих комісій підживили опозицію, яка поставила під сумнів контроль Лукашенка над системою на користь Світлани Тихановської на виборах того року. Вона зайняла місце свого чоловіка Сергія, коли йому спочатку заборонили балотуватися, а потім ув'язнили. Протести у понад 30 містах були жорстоко придушені, оскільки сили безпеки, силовики, утвердилися як незамінні у вирішенні ситуації для дедалі вразливішого режиму. Як наслідок, Лукашенко не був визнаний Європейським Союзом (ЄС) чи Сполученими Штатами (США) легітимним президентом і залишається ізгоєм в очах Заходу. Неурядові організації за режиму Лукашенка переслідувалися як підривні , і у 2021 році держава ліквідувала понад 270 з них, включаючи будь-які правозахисні групи, що залишилися, а також 13 новинних ЗМІ.

Протягом останніх 25 років Білорусь була виключена з Ради Європи за антидемократичну діяльність та постійне порушення виборчих норм її політичними лідерами. Кілька урядовців були особисто санкціоновані як США, так і ЄС за різноманітні правопорушення, пов'язані з фальсифікацією виборів, політичними репресіями та відвертими кримінальними діями. Санкції продовжують розширюватися, як і протягом минулого року, останній з яких був оголошений головою Європейської комісії Урсулою ван дер Ляєн за підтримку Росії у війні проти України. На тлі тривалої економічної стагнації, суспільної недовіри та зникнення відносин із Заходом, Білорусь опинилася в такому становищі, що вона більше не може себе підтримувати без підтримки Росії, і з цією підтримкою вона почне відмовлятися від своєї здатності до самоврядування.

Повідомляється, що громадська думка щодо участі білоруських військ в українському конфлікті дуже низька , включаючи проросійських прихильників самого Лукашенка. Підтримка серед самих військ може бути навіть поставлена ​​під сумнів, і, отже, моральний дух може негативно вплинути на білоруських військових, як і на російську сторону. Це поставило Лукашенка у скрутне становище щодо його стосунків з Путіним та його заяв на підтримку припинення війни. На нещодавній фотографії, на якій вони разом на засіданні Вищої Євразійської економічної ради в грудні 2022 року, Лукашенко, мабуть, перевіряє, чи не залишилося на ньому чогось імператорського одягу.

Нещодавня зустріч Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), військового альянсу шести колишніх радянських держав – Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії та Таджикистану – викликала підозри щодо можливого приєднання Білорусі до Росії , що призведе до створення автономної держави в новій Росії. Враховуючи ступінь непопулярності Лукашенка в Білорусі, з'явилися деякі припущення, що російська військова служба зовнішньої розвідки (ГРУ) розглядає можливість заміни його Генеральним секретарем ОДКБ Станіславом Засем, лоялістом Росії. Зас, у свою чергу, виправдовував би приєднання, звинувативши Україну та Польщу у військовій загрозі для Білорусі. Після цього може відбутися подальша спроба повністю включити ОДКБ до цієї авантюри проти України. Такі дії відповідатимуть невдоволенню Росії, озвученому її державними ЗМІ, що саме проти Організації Північноатлантичного договору (НАТО) Росія насправді воює в Україні, і тому тепер протиставлятиме ОДКБ контральянс. Малоймовірно, що країни-члени сприймуть це з ентузіазмом.

Спостерігається зміна ставлення не лише деяких країн-членів ОДКБ до Росії, а й Азербайджану, Узбекистану та Туркменістану, які прагнуть повної незалежності від режиму Путіна. Вірменія шукала підтримки в інших країнах через байдужість Росії до тривалого конфлікту з Азербайджаном. Казахстан більше зблизився з Китаєм та Туреччиною, стурбований тим, що Росія має територіальні наміри в його північному регіоні. Інші країни стали свідками конфлікту з Росією в Грузії 2008 року, те саме стосується України, пов'язаної з Кримом у 2014 році, а тепер і нинішнього конфлікту, що розпочався у 2022 році, і воліли б дистанціюватися.

Настрої білорусів щодо самої Росії також почали знижуватися з огляду на події 2020 року. Опитування, проведене Білоруською аналітичною майстернею у листопаді 2020 року, показало, що 40% виступають за збереження союзу з Росією порівняно з 52% двома місяцями раніше. За той самий період спостерігалося зростання кількості тих, хто підтримує тісніші зв'язки з ЄС, з 27% до 33%. Причиною цього вважалася підтримка Путіним Лукашенка . Третина білорусів також вважала, що відносини з Росією погіршаться , а 43% визначили Росію як основну загрозу їхньому суверенітету.

Зростає інтерес до впливу історії на національні почуття. Територія Білорусі до її приєднання до Російської імперії в 1796 році була частиною Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, яка також включала значну частину території України. Більше білорусів відчувають більшу прихильність до Великого князівства Литовського або Речі Посполитої, ніж до Російської імперії чи її наступника, Радянського Союзу. Перші дві разом склали 46% респондентів порівняно з 28% для останньої. Більше того, невеликі, але помітні 16,2% висловилися за Білоруську Народну Республіку, недовговічну незалежну та антикомуністичну державу (1918-1919), перш ніж вона була включена до складу Радянського Союзу. Загалом 62,2% білорусів черпають свою історичну ідентичність з іншого утворення, ніж Росія.

Нещодавній візит Путіна з Лукашенком до Мінська, а також розгортання російських військ, припасів та бронетехніки до Білорусі, викликали у багатьох припущення, що він тиснутиме на свого союзника по Союзу, щоб той розпочав операції з білоруськими силами. Країна виступала плацдармом у попередніх російських операціях. У кращому випадку незрозуміло, чи буде спроба повторити військову катастрофу, яка спостерігалася на початку війни в лютому минулого року, але це не розвіює думки про те, що на півночі може бути якась відволікаюча тактика. У разі, якщо це включатиме пряму участь білоруських військ, наслідком може бути внутрішня реакція у вигляді протестів та саботажу. Ймовірно, це закінчиться погано для Лукашенка.

Авторське право належить @Kost Elisevich, MD, PhD, 2023. Усі права захищено. Будь-яке незаконне відтворення цього контенту призведе до негайних юридичних дій.